«В Севастополі, добре знаючи місцевість, він ходить сам, тілько без бандури, бо инакше поліція чипляється. В ньому нічого жебрацького немає, починаючи з одежі, пристойної чумарки і смушевої шапки, і кінчаючи поводінням, повним гідности, без запобігання, але й без арроґанції, яка часом помічається у знаменитостів „з народа". Особливо кидаються в вічі його руки з тонкими, артистичними пальцями, і велична поза високої, стрункої, зовсім не згорбленої постаті. Не тілько грошей, але й найменшої послуги він не вважає за можливе приймати дармо. Так, коли на пароході йому траплялось просити матросів провести його, то він потім грав їм за те на бандурі і не приймав ніякої плати. Колись раз трапилось, що фоноґраф чомусь віддав у карикатурному тоні його псальму „Про правду". Він, думаючи, що то якийсь навмисний жарт з нашого боку, так образився, що ледви ми могли його переконати в нашій невинности. Так може ображатись тілько артист, що поважає свій хист».