ОЛЕКСАНДР POISON НЕЧАЙ
Украдене Щастя. Злет та падіння Казантипу
З кінця 90-х і до самої окупації Криму існувала чарівна Республіка Казантип — найвідоміша та наймасштабніша рейв-спільнота Східної Європи. Розповідаємо історію фестивалю: від радянських віндсерферів та дискотек на АЕС до секс-туристів та віджиму бренду.
Крим, узбережжя Азовського моря, мис Казантип. У середині 80-х на місцевому пляжі та на його околицях з'явилися віндсерфери. В який саме момент за ними підтягнулися рейвери, сказати складно, але кілька джерел з Інтернету називають 1986 рік. Тоді на пляжах почали проводити перші вечірки, присвячені змаганням з віндсерфінгу. Активною організацією цього дійства зайнялася в результаті федерація «Russian Funboard Association» (RFA), яку заснував Микита Маршунок.

Спільними зусиллями змагання з водного буржуйського виду спорту почав відвідувати натовп у кілька тисяч людей, і пляж мису вже не вміщував усіх бажаючих.

Поруч із Казантипом, неподалік населеного пункту Щолкіне, знаходився занедбаний техногенний об'єкт — Кримська атомна електростанція. Її будували 14 років, але через аварію на Чорнобильській АЕС закинули цю згубну справу. Навколо реактора ходить багато легенд. Наприклад, що бюджет будівництва об'єкта складав 1 мільярд доларів. Або що чергову серію «Чужих» мали знімати саме там.

Рейвери зайшли всередину електростанції вперше в 1995 році і уподобали там турбінне відділення. Тоді все це називалося «Атомна вечірка в реакторі» і проходила вона до 2000 року.
Любительскі фотографії 1997-2000 років
Репортаж MTV
Далі КаZантип (проект уже був на слуху у всієї прогресивної громадськості України та країн СНД) перемістився на один рік у село Веселе під Судаком.

Все пішло не так практично відразу. Наприклад, під час фестивалю одна дівчина померла, випавши з другого поверху місцевої лікарні (куди її привезли, з чуток, після передозу).

Адміністрація «Республіки Z» вибила спонсорський контракт із компанією «Procter & Gamble», грошей вистачило на хорошу рекламу по телевізору. Тоді ж російське MTV почало активно просувати КаZантип через свій ресурс, і завдяки такій розкрутці на електронні танці приїхала купа гопоти, яка почала там чинити беззаконня та безладдя.

Далі так продовжуватися не могло, і після конфліктів із місцевою владою фестиваль вирішив переїхати до села Попівка. Там до 2014 року й відбувалися всі наступні вакханалії.

Віталій Михайленко
Посол Республіки Казантип в Луганську
Перший приїзд – 2002 рік. Це був лише другий Казантип у Попівці, тому інфраструктури не було жодної, тільки встановлювалися колони центрального «Стоунхенджу». То був пляж, пісок, пальми з очерету, кілька невеликих танцполів — і все. Тоді в лайнапах не було гучних імен і відпочивати приїжджали люди різних субкультур.

З роками з'являлася інфраструктура, світові зірки летіли зі всього світу виступити на Казантипі. Перестали приїжджати фріки, панки, трансери, любителі dnb – замість них побільшало клаберів. Але я не говоритиму, як деякі, що «все скотилося в комерцію». Проект дійсно еволюціонував у бік більш комерційної моделі існування, але це природний та логічний розвиток для будь-якого фестивалю (хоча Казантип все ж таки не є звичайним фестивалем, але різницю дуже складно пояснити).

DJ Mavr
Відвідувач
Вперше потрапив 98-го року на автобусі з купою знайомих тусовщиків. Пробув там два дні, і це був максимум емоцій та вражень. Нічого не розуміючи і не маючи клубного досвіду, я чекав від Казантипа саме того, на що він згодом перетворився. А виявилося, що все може бути інакше. Більш відкрито, тепліше і кайфовіше.

Клубний діснейленд, на який він перетворився після переїзду до Поповки, вже був не цікавий. Нові люди в більшості були більш зажмані (при всій своїй псевдорозкутості), нещирі та пафосні. Фрікування виглядало як продуманий офісний корпоратив. Засилля мейнстрімного прог-хауса вбило музичні альтернативи. Комерціалізація всього і вся відлякала справжніх фріків — хоч і бомжуваті, вони створювали атмосферу електронно-богемного місця. Замість них отримали великий пафосний клубець із пляжем, на якому охорона виловлювала тих, хто палить траву або займається сексом.
Фестивалю електронної музики вдалося створити справжню низову інфраструктуру. Держава в державі, заснована президентом Микитою I, пішла шляхом демократії. У країні пляжів, сонця, моря, діджеїв, танців (і подекуди навіть Шуфутинського) у бунгало утворився Кабінет міністрів та посольства по країнах, де розуміють російську мову.

Кажуть, що саму структуру посольств та заходів від них вигадали саме у Луганську. У кожному місті з посольством мало завжди відбуватися дві вечірки на рік: влітку, перед самим фестивалем, та взимку, в районі Нового року.

Віталій Михайленко
Посол Республіки Казантип в Луганську
Хоча Луганське посольство не було першим, можу похвалитися, що саму концепцію посольств як методу просування фестивалю вигадав я. Це був 2003 рік, лист із конкретними пропозиціями я надіслав прем'єр-міністру Наташі Кто-Надо та Президенту Микиті. Микита зацікавився і доручив Наталці опрацювати ідею посольств.

Почали з'являтися посольства Сімферополя, Білгорода, Харкова, Донецька. Послами ставали різні люди, але добре знайомі особисто з кимось із уряду — у Білгороді це була DJ Карина Саакян, а в Севастополі один із постійних тусовщиків Казантипа Саша Небідний; він був великим бізнесменом і міг фінансового тягнути на дуже хорошому рівні.

Структура посольств була дуже проста. Була людина, відповідальна за роботу посольств, — вона була комунікатором між послами, діджеями, дизайнером та урядом. Формально до його обов'язків входило затвердження всіх вечірок — дивитися, чи підходить заклад, стежити за коректним застосуванням брендбука, затверджувати макет афіш, флаєрів та лайнапу.

По лайнапу було обов'язковою умовою привезення хедлайнером одного діджея із казантипської діджей-тусовки, але при цьому у їхньому виборі була повна свобода — жодних інтриг, нав'язування чи заборон за всі роки не зустрів. І це не дивно, бо їхня тусовка була справді дуже дружна.

Фінансово чи юридично це ніяк не регулювалось, ми ніколи не платили за використання лейблу — все було на дружніх стосунках.
За час проведення подібних вечірок когось тільки не було за пультом з вертушками, і всі вони несли людям «Щастье». У свій час це слово, написане саме так, було одним з ключових послань людей Казантипа.

Дуже любили роз'їжджати містами та селами діджеї Ондрік та Митрофанов, які досить часто грали через руку. Це коли за пультом стоять обидва диск-жокеї та змінюються через трек під час свого сета. Досить часто ця парочка грала в напівпритомному стані. В одному з міст східної України я особисто спостерігав, як вони, ледве тримаючись на ногах, крутили вже зведений мікс свого виробництва, тільки дворічної давності. Але всім на танцполі було все одно, бо неслася тотальна ейфорія та оте саме «Щастье».

У несезонний час проводилося два додаткові заходи — Zимоффка та Маевка. Під час першого гурту ентузіастів звідки завгодно приїжджали зустрічати Новий рік на території «Республіки», під час другого ці ж і багато інших приїжджали під Поповку справляти травневі свята. Заходи завжди супроводжувалися «Парадом» — урочистою ходою, під час якої всі відвідувачі рейву строкатим натовпом проходили центральними алеями фесту.

Структура фестивалю ще дозволяла проводити pre-party, які створювали посольства «Республіки Z» у різних містах уже колишнього СНД. Навіть автор цієї статті у 2006 році грав мінімал техно на одній із таких вечірок під ім'ям DJ ZoinPo. Все дійство відбувалося на базі відпочинку «Гривал», що на Луганщині. Оскільки така музика тоді була незвичайною для місцевих широт, то мене поставили грати на пляжі біля місцевого озера о 5-й ранку. До світанку дожив не кожен, частина людей під рівну металеву бочку і скрегіт спала прямо на пляжі.
2003
Фестиваль швидко обріс чутками з приводу легкої доступності на ньому наркотиків. За «Республікою Z» з'явився якийсь наркошлейф. Уряд Казантипа не любить згадки про речовини і каже, що таким захід робила несумлінна публіка. Якщо дивитися на фестиваль з погляду демократії та просвіти, то приблизно так і виходить.

Олег Хармс
Міністр закородонних справ Республіки КаZантип
За час роботи з російськомовною та іноземною пресою (європейською, американською) у мене стояло завдання показати, що насправді відбувається на Казантипі. Оскільки журналісти часто за завданням від редакції привозили звідти усілякий треш. Західна преса створила своєрідний ярлик, наче у нас клоака. Саме нишпорили, щоб знайти негатив. У деяких випадках мені вдалося показати журналісту інший бік фестивалю. Багато хто змінював свою думку про захід та описував Казантип об'єктивно.

Тоді й час, до речі, був такий, що наркотики не так і просто було знайти (за часів реактора, до 2000 року). Після, в Криму, наркотиків стало до хріна, вони були скрізь на будь-якому пляжі. Як на звичайному курорті.

Та й спочатку вистачало на заході креативних людей, які й без наркотиків створювали цікаву атмосферу. Звідти виросла маса промо-груп, які продовжують створювати круті івенти.

Віталій Михайленко
У ті роки на Казантипі відпочивали абсолютно різні персонажі з різних соціальних верств, різних субкультур. Там були і дуже багаті люди, і столичні клабери, і фріки, справжні панки, рокери, трансери — всі. Тому і асортимент наркотиків був відповідний.

Але хочу абсолютно чесно сказати, що Казантип не крутився довкола наркотиків. Вони там були — але, на мою думку, у рази менше, ніж на нинішніх техно-тусовках з порожніми барними стійками. Я за всі роки роботи там жодного разу нічого не пробував, знаю, що ніхто з уряду нічого не вживав або, як мінімум, не афішував це.

Але якщо конкретно відповісти на запитання про «найчастіше» — то, можливо, вночі на танцполі це були пігулки екстазі, а вдень на пляжі — марихуана. Все ж таки основна маса відпочиваючих просто пила: вдень шампанське та кримські вина, а вночі до барної стійки було не пройти.

DJ Mavr
Моїм наркотиком був алкоголь. У мене було мало грошей, і я пив місцеве вино, яке продавали у пластикових пляшках. Перед вживанням потрібно було сильно його впустити на асфальт, щоб воно спінилося, і власне цією піною напивалися. Вино-бум виходив. Моя ідея — якщо що, не патентував.
Герої нашої статті на Казантипі: зліва Мавр, справа Віталій з другом
Закінчилося все доволі трагічно. Фестиваль банально віджали, і романтична його складова розбилася об стіну юридичної тяганини. Російська окупація Криму, а потім і пожежа у місці проведення фестивалю поставили остаточний хрест на Казантипі.

Олег Хармс
Є дві людини, одна з яких російськомовна і живе в Німеччині, а друга чи німець, чи швейцарець. Вони створили туристичну агенцію та почали тягати секс-туристів на фестиваль, які підходили з непристойними пропозиціями до кожної зустрічної.

Попередньо вони приїхали до Микити та сказали, що зрозуміли нашу чудову ідеологію і тепер хочуть знайомити із нею іноземних гостей. А потім вони взяли якихось блядєй, нарядили їх у футболки із символікою Z, створили окремий сайт. Ці дівчата вже одразу у Поповці зустрічали автобуси з іноземцями та моментально задавали тон усьому заходу. Якоїсь миті у Микити скінчилося терпіння і він порвав з ними стосунки. Ті, у свою чергу, пішли до реєстру та зареєстрували там назву «КаZантип». Раніше цього ніхто не робив. Для західного світу Микита та все керівництво фестивалю втратили бренд. Сайт kazantip.com – це не сайт справжньої команди. Його відкрили Литвиновський та Штах, які, власне, і опустили до плінтуса імідж проекту за кордоном.

Але я частково виправив образ проекту у 2013 році. Все зіпсувала політична ситуація, вторгнення та бажання Поклонської здобути медальку, тобто закрити проект.

Виталий Михайленко
Микита продовжує робити фестиваль «Epizode» – концептуальний та цікавий проект. Не можна виключати повернення Казантипа. Для Микити це все ніколи не було заради грошей, це один із смислів його життя, його призначення. Впевнений – фестиваль житиме.

Для себе не жалкую ні про те, що закінчилося, ні про те, що це все було. Завдяки посольству я познайомився з сотнями цікавих людей з багатьох міст, і це справді незабутній досвід та неймовірні спогади.
Всередині реактора, 1998
І сказав президент: «Хай буде світло!», і ввімкнув Саня світло. І сказав президент: «Хай буде звук!», і ввімкнув Леха звук. І затремтіла земля і впала одна з колон Колізею. І зібрався великий казантипський народ і сказав: «Вау!». «Ну, здраствуй, великий народе», - сказав президент і заплакав від щастя. «Все добре в моєму світі», — подумав президент. Бажаєте знати, що було далі? Далі ніхто нічого не пам'ятав і до кінця життя їм снилися помаранчеві сни.
З промови Микити І, 2003
Опубликовано 28 червня 2019
Минуле непередбачуване: