Микола Козловський був одним з ключових апологетів епохи застою. Його фотографії далекі від реалістичності, це стовідсотковий глянець. Робітники фабрик — завжди у білосніжних халатах, діти — завжди чисті і щасливі, радянські вулиці — завжди зразково комфортні. Цей соціалістичний рай існував тільки на сторінках «Огонька», тому було би помилкою розглядати фотографії Козловського як суто репортажні. Це соцреалізм і особлива форма іконопису.
Знімки з подорожей ще цікавіші, адже за межами СРСР Козловський уже не соромився зображати брудну реальність. Навпаки, старанно підкреслював усі недоліки капіталістичних країн, уважно дотримуючись лінії партії. Подорожував він багато: Італія і Франція, Індія і Єгипет, навіть щось зовсім екзотичне, на зразок Джибуті та Шрі-Ланки. Про Японію навіть вийшла окрема фотокнига. В ній Козловський уже з усіх сил пройшовся по гнилих капіталістах та «американській воєнщині». До речі, з тієї поїздки він привіз символічний ключ від Кіото, який йому вручив особисто мер.
Чим далі від нас радянські часи, тим більше естетика Козловського видається самодостатньою і стильною. Що залишається від ідеологічного мистецтва, коли ідеологія зникає в Леті? Залишається чиста форма. Композиція і кольори. Вулиці і будинки. А також обличчя, які завжди буде цікаво розглядати.