Олександр Poison Нечай

«Слово», завдяки якому з'явилося Українське Відродження

У 1930-х центром інтелектуального життя радянської України був один будинок на околиці Харкова, де зібралася неймовірна кількість письменників та їхніх богемних друзів. Богемне життя, однак, тривало недовго: уже через рік після заселення туди постукали чекісти.
Іван Багряний, Микола Бажан, Остап Вишня, Лесь Курбас, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий, родина Крушельницьких — це тільки невелика частина списку мешканців будинка «Слово» за адресою вулиця Червоних Письменників, 5 (зараз вулиця Культури, 9), місто Харків.

Будинок «Слово» став символом української радянської літератури — і в хорошому, і в кошмарному сенсах. Саме там зібралися найпрогресивніші голови свого часу. Саме туди з початком репресій почали регулярно навідуватися силовики. Зараз це ще й чудовий символ того, як треба правильно оберігати культурну пам'ять. На основі сумного, але потужного спадку «Слова» в останні роки народилося багато цікавих проектів: від документалки і віртуального музею до настільної гри. А скоро вийде ще й художній фільм.
У 1926 році кооператив літераторів подав ініціативу до радянської влади побудувати для них будинок. У той час багато письменників, поетів, критиків тощо жили в дуже тяжких умовах: орендували десь кути, підвали, кухні, кімнати в комуналках. Дехто зберігав свої твори в каструлях, щоб їх не з'їли пацюки.

Прохання подало літературне об'єднання «Плуг», яке очолював Остап Вишня. Вони й створили економічне об'єднання по інтересам.

Будинок має форму літери «С». Проектував «Слово» харківський архітектор Михайло Дашкевич, і ця будівля стала зразком архітектури в перехідній стадії між модерном та конструктивізмом.
Є легенда, що коли у 1929 року грошей на завершення будівлі не вистачало, Остап Вишня поїхав до Москви на «Український тиждень» і там під час зустрічі зі Сталіним передав записку з проханням надати фінансів на завершення будівництва. Вождь відреагував позитивно й до готелю ввечері того ж дня привезли валізу з грошима. У 1930 році будинок здали в експлуатацію. На околиці Харкова з'явився новий дім з 66 квартирами.

В будівлі після заселення було все необхідне для життя, навіть деяка розкіш для того часу. Наприклад, два солярії на даху. А у двох квартирах «Слова» розташувався дитячий садок для дітей мешканців.

Голови кооперативу літераторів Остап Вишня та Сергій Пилипенко поселилися у двох величезних квартирах по 100 квадратних метрів кожна; решту приміщень розподіляли за жеребом: письменники тягнули номери квартир з мішечка.
Саме з цієї будівлі починається історія Розстріляного Відродження. За першою жертвою прийшли доволі скоро — через рік після того, як митці почали влаштовуватися в нормальних побутових умовах.

Галина Орлівна (Мневська)
На початку 1931 року у двері квартири № 27 постукали. Там мешкала актриса Галина Орлівна. Її засудили на 5 років без права повернення в Україну — лише тому, що її колишній чоловік став черговим «ворогом народу».

Варто відмітити, що «слов'яни» були доволі різнобарвною публікою не тільки в творчому, а ще й в політичному плані.

Осередків у «Слові» було два. Один з них до приходу червоної влади мав безпосереднє відношення до УНР. Офіцерами армії Петлюри були Петро Панч та Андрій Головко, юнкерами — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та Юрій Яновський, якому було 16 років в часи існування української республіки. Остап Вишня та Павло Тичина взагалі були держчиновниками УНР. Звісно, НКВС пильно слідкувала за залишками правління Скоропадського.
Другим сильним пластом були проукраїнські комуністи в обличчях Миколи Хвильового, Михайла Ялового, Сергія Пилипенка, Олеся Досвітнього, Майка Йогансена. Вони, як і багато інших, щиро вірили в світле майбутнє. Для Ялового, як відомо, світле майбутнє закінчилося у 1933. Наступного дня після його арешту Хвильовий вирішив не дочікуватися гостей-чекістів і закінчив усе самотужки.

Був ще третій осередок письменників, три Івани — Кириленко, Кулик, Микитенко. Тріо входило до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП). Вони активно критикували буржуазію та націоналізм і вміли гарно писати... доноси.

Гаразд, не вони одні. Кулик потім теж погано закінчив, але це вже трапилося у 1937. Хтось написав на «партійного вождя» зі «Слова» переповнену антирадянським сенсом кляузу. Письменник зізнався у всьому на першому ж допиті, ще й здав свою дружину як співучасницю. Обох розстріляли. Кириленко та Микитенко Івани з трійці теж були репресовані.
Доля деяких заарештованих у першій половині 1930-х діячів склалася відносно непогано. Хтось зумів видертися з лап гебістів і емігрувати. Наприклад, Іван Багряний: за ним вперше прийшли у 1932 році, але в 1940 всі звинувачення зняли. Це допомогло йому поїхати до Галичини й там вже займатися патріотичною діяльністю у складі «Української головної визвольної ради». Післі 1945 мешкав у Німеччині.

Остап Вишня теж якимось магічним способом уникнув розстрілу у 1937 році. Ціною звільнення стали критичні твори, в яких він висміював УПА.

На жаль, доля цих двох митців не стала показовою для будинку, який у 1930-х роках отримав прізвисько «Крематорій», а потім «ДПЗ» — «Дом предварительного заключения». Радянській владі було дуже вигідно тримати всіх українських мислителів в одному місці і в перманентному страху.

Отже, згідно сухої статистики у «Слові» репресували мешканців 40 квартир із 66. Розстріляли 33 особи. Ще трьох заслали на довгі роки, двоє з них там і померли. Плюс одне самогубство і одна смерть «за незрозумілих обставин». Для встановлення справжньої історії не вистачає архівів КГБ, які досі не відкриті повністю. Після смерті «вождя всіх народов» всіх письменників реабілітували. Повернення імені та репутації, звісно, було важливим для родичів митців, але страчених уже не повернути.

Одним з основних символів «Розстріляного Відродження» став знімок родини Крушельницьких, на якому зображено декілька поколінь творчого сімейства. З десяти людей шестеро стали жертвами репресій.
«Амнезія» тренує культурну пам'ять. Підписуйся на наш канал в Телеграмі!
Зараз у будинку мешкають звичайні люди, мало хто має відношення до покоління Українського Відродження. Але за останніх пару років будинок «Слово» все частіше виникає в медійному полі, навколо нього почали з'являтися проекти. Найяскравіших на сьогоднішній день три: сайт, фільми та гра.

Настільна гра — проект Харківського літературного музею. Спочатку гра була саморобною, але у минулому році видали повноцінний тираж.

Марина Куценко
Один з авторів гри «Будинок "Слово"»
«Ідея створити гру виникла ще 3 роки тому завдяки захопленню настільними іграми та саме будинком „Слово". Він сам напрошується на візуалізацію: 5 поверхів, 5 під'їздів і в кожній квартирі живе якась відома особистість. І в нас є своєрідне досьє на цю особистість — фотографії, автографи, обкладинки книжок тощо. Якщо це якось розкласти сюжетно на столі, о можна уявити іншу реальність — як ці письменники жили, з ким вони мешкали по сусідству, як вони виглядали, що вони творили, як звали їхніх мисливських собак (у Остапа Вишні в окремій кімнаті мешкали собаки, з якими він ходив на полювання — ред.).

За умовами отриманого нами гранту ми не можемо її продавати — розповсюджуємо безкоштовно. Гру можна знайти в освітніх закладах, музеях, бібліотеках. Деяка частина поїхала з волонтерами на схід, на підконтрольні території Донбасу.

В неї можуть грати всі, специфічних знань не потрібно. Там випадково ви потрапляєте в різні квартири та набираєте звідти матеріал (книги, ілюстрації, автографи), і завдяки цьому отримуєте знання. Можна почитати історії про письменників, дізнатися, як вони виглядали, якими були їхні книжки. У грі є різні місії, наприклад, „фотоколекціонер", „графолог", „сексот". Обрати свою роль можна за допомогою жеребкування, так само, як письменники обрали собі квартири в свій час у будинку. Створити пілотну версію гри зайняло в мене десь близько року».
Автор цієї статті трошки пограв у цю гру. Мені випала за жеребкуванням квартира №13, в якій мешкав Андрій Панів (поет, журналіст, перекладач, один з лідерів літературного об'єднання «Плуг»). З поля по номеру його помешкання потрібно було взяти верхню картку — там опинився автограф письменника. За словами Марини Куценко, це найцікавий підпис у грі — тому що він відсутній. Власник книги вирізав автограф з міркувань власної безпеки: тримати книгу з підписом цього письменника у той час — це як підписати собі вирок.
У 2017 році світ побачив документальний фільм «Будинок "Слово"». Режисер — Тарас Томенко, прем'єра відбулася 27 жовтня 2017 року у Харкові. Кінострічка розповідає про обстановку Міжнародної конференції революційних письменників 1930 року, яку відвідали тоді Бертольд Брехт, Теодор Драйзер, Бруно Ясенський. А також про часи Голодомору і про те, як дружини деяких митців були агентами НКВС та доносили на своїх чоловіків.

А у 2019 на екрани виходить ще один фільм Томенка про будинок «Слово» — цього разу художній.

Любов Якимчук
Сценаристка обох фільмів «Будинок "Слово"»
«Сценарії обох фільмів відрізняються тим, що один документальний, другий художній. Тобто всім. Не складно здогадатися, що документальний побудований передусім на документах того часу, а художній — на нашій з режисером Тарасом Томенком фантазії. Легше сказати про те, чим вони схожі. А схожі передусім темою — ми зобразили життя в харківському будинку „Слово" у 30-і роки ХХ століття, а разом з тим і цілу епоху.

До речі, художній, можливо, буде мати іншу назву, коли вийде десь наприкінці 2019 року, ніж документальний „Будинок „Слово"". Документальний фільм озвучували актори, створюючи образи своїх героїв-письменників, а художній фільм є ігровим, і ця історія буде цікавою доволі широкому колу, а не лише любителям історії, бо це драма з детективними елементами. Акцент зроблено на відтворенні епохи — наші герої виростають з біографій страшенно цікавих українських письменників „Розстріляного відродження". Окрім цього, у стрічці зображена радянська агентура, таємна система її роботи (ми вивчили це за тодішніми агентурними методичками), міське харківське життя з театрами і кав'ярнями, а в одному епізоді також зображене українське село, що тоді переживало Голодомор».
Геннадій Попенко в ролі Михайля Семенка
У 2017-2018 роках з'явився сайт proslovo.com. Над ним працювала команда розробників на чолі з Анастасією Ковальовою, які зробили детальне дослідження будинку «Слово» та всього, що з ним пов'язано. На ресурсі є історія мешканців, шкала часу, літературна мапа Харкова 1920-1930-х років та 3D-модель будинку, на якій можна подивитись, хто де мешкав. Завдяки цьому порталу змогла з'явитися ця стаття.
Опубліковано 28 січня 2019
Читай більше:
Made on
Tilda