Катерина Лебедєва
З чого починалась українська анімація
Комахи, буржуї, алкоголіки та інші герої мультиків 1920-х. Найпрогресивніше мистецтво найрадикальніших часів.
Двадцяті роки минулого століття. Щойно закінчилась велика (ще не пронумерована) війна, технологічні прориви блискавично змінюють мистецтво, зароджується саме явище масової культури; паралельно по всьому світу галасують авангардисти, футуристи та інші божевільні.

Широка публіка поступово звикає до рухомих картинок на екрані, але анімація все ще сприймається приблизно як сьогодні — експерименти у віртуальній реальності. Найперша відома анімаційна короткометражка вийшла у 1908 у Франції, найперший повний метр — у 1917 в Аргентині. Уолт Дісней починає свій тріумфальний шлях у 1923 і ще через кілька років придумує Мікі Мауса.

Тим часом на руїнах Російської імперії теж рухаються картинки.
Анімація була дуже трудомісткою сферою діяльності, і тому керівники кіностудій часто відмовляли своїм працівникам у продюсуванні мальованих історій. Це не завадило появі робіт, які й зараз викликають психоделічний захват. Інтриги явищу надає і той факт, що мало тогочасних шедеврів збереглося.

Режисер Дзиґа Вертов (1896-1954) у 1924 році створив перший у СРСР анімаційний фільм — «Радянські іграшки». Це пародія на капіталістів. Найбільш ефектне у стрічці закінчення: червоноармійці роблять гімнастичну піраміду, яка перетворюється на ялинку. «Радянські іграшки» не відзначалися технічною досконалістю та художньою довершеністю, зате цей фільм можна розглядати як каталог тогочасних прийомів анімації.
Художником стрічки був Олександр Бушкін (1896-1929). Він народився у Києві, здобув освіту у Київському художньому училищі, працював художником-декоратором у клубах та агітпунктах. У 1922 році приїхав до Москви, де став організатором мультвиробництва на кіностудії «Госкино». Бушкін робив мультвставки до технічних картин і мікрометражні (50-90 секунд) рекламні кіноплакати. По-справжньому анімацією зайнявся тоді, коли зустрівся з Дзиґою Вертовим. З ним і без нього Бушкін зробив з десяток мультфільмів, переважно сатиричних. Зокрема, «Дурман Дем'яна» (1925) висміює алкоголізм — розповсюджену проблему раннього (та і пізнього) СРСР.
«Таинственное кольцо или Роковая тайна» (1924) цього ж режисера — динамічне видовище у стилі вестерн, з перегонами на конях і велосипедах, стрибками над потягом і зі скель.
В'ячеслав Левандовський (1897-1962) народився у Києві, навчався у Київському музично-драматичному інституті та в Українській Академії мистецтв. Створював декорації для театрів і ілюстрував дитячі книжки. А ще майстрував повітряних зміїв.

Працюючи на ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), Левандовський зробив два відкриття.

Перше — метод створення мультфільмів «еклер»: на плівку знімають акторів, котрі розігрують ту чи іншу сцену з майбутнього мультфільму, а потім вже спроектовані на екран поодинокі кадри їхньої гри служать своєрідною моделлю для мальованих персонажів.

Друге — «олівець часу». Суть в тому, що ним можна було, не відриваючи олівець від паперу, провести переривчасту лінію — лишаючи на папері рисочки, «олівець» 25 разів на секунду «робив уколи». (Ми теж нічого не зрозуміли, але звучить круто — прим. ред.)

До того ж, Левандовський сам зробив кінокамеру — усі деталі, крім оптики, були виготовлені з дерева різних порід.
Тренуй культурну пам'ять. Підписуйся на розсилку «Амнезії»
Левандовський у 1927 році зняв перший український мультфільм — десятихвилинну «Казку про солом'яного бичка». На жаль, робота не збереглася; хто її бачив, стверджують, що річ була мистецька. «Нам довелося бачити кілька мультиплікаційних персонажів, — згадує харків'янин Олександр Шимон. — Маленькі паперові фігурки тварин, що складаються з шарнірно з'єднаних частин, вони і тепер дивують своєю виразністю і філігранністю технічного виконання, чудово відтворюють ілюзію руху».
Зате збереглося кілька секунд з «Тук-тук та його приятель Жук» (1928). Стиль нагадує діснеївський; навряд чи Левандовський бачив його мультфільми, але, очевидно, літало щось таке у повітрі.
Не знайшовши підтримки своєї творчості в Україні, Левандовський перебирається у Москву. Тут він зняв три роботи у стилі лялькової анімації. Збереглася вільна екранізація байки Крилова «Лисиця і вовк» (1936).
Анімаційна пропаганда теж була, куди ж без неї.

Левандовський спільно з художником і аніматором Володимиром Дев'ятніним та іншими колегами створили агітаційні мультфільми «Українізація» та «Десять» (обидва 1927-го року; не збереглися). Перший був присвячений введенню української мови як офіційної-бюрократичної. Другий — десятиріччю революції, і поєднував хронікально-документальний матеріал з мультиплікаційною графікою. Зроблена за матеріалами Держплану, картина «у живих діаграмах» показувала здобутки СРСР. Тобто це була своєрідна анімована інфографіка.

«Мультиплакати», створені на ВУФКУ, часто показували у складі хронікальних кіножурналів — бадьорі сюжети про роззброєння, індустріалізацію, соціалістичне будівництво і зростання проценту жирів у маслі.

Наприклад, «Бережіть папір» (1930, режисер Яків Ройтман) у кафкіанському стилі критикує бюрократію. До того ж, робота має екологічний посил — закликає відмовитися від паперової тяганини заради збереження дерев.
А ще у 1920-х були трейлери. Або, як їх тоді називали, — мультиплікаційні анонси. Зберігся анонс «Проданий апетит» (1927, режисер Євген Макаров). Сам фільм не зберігся; розповідав він про безробітного водія (його зіграв видатний Амвросій Бучма), який продає свій апетит багатію, аби той мій жерти ще більше.
Також збереглася абсолютно психоделічна реклама фільму Дзиґи Вертова «Одинадцятий» (1928, Євген Макаров). Сам фільм став першим для Вертова, який він зняв у Києві.
Про долю всіх цих експериментаторів і першовідкривачів ви здогадуєтесь: когось перемолола репресивна машина, когось — війна, решта розчинилися у бюрократичній системі і не відсвічували. Розвиток української анімації був поставлений на паузу і відновився аж у 1950-х. Але про капітана Врунгеля і Капітошку — уже якось іншим разом.
Нам потрібно більше твоїх кліків:
Made on
Tilda