За 15 років, що минули з дня смерті Олеся Бердника, довкола його постаті склалось багато легенд, часом взаємозаперечних. Скажімо, офіційний сайт ОУН(р) «Націоналістичний портал» називає його «Провідником, Вчителем, Духовним Наставником», ставить в один ряд з «Великими Українцями Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком».
З такою оцінкою могла б погодитись донька Бердника Мирослава, якби саме словосполучення ОУН не викликало в неї гострої ненависті. Мирослава Бердник — давній і запеклий борець з «бандеризацією України», американським імперіалізмом, київською хунтою; діяльна учасниця програм «Россотрудничества», фігурант бази сайту «Миротворець». В 2015, зацікавившись сепаратистськими дописами в її блозі і можливими контактами з російською агентурою, в помешканні діячки проводила обшуки СБУ. Але при всьому сумнівному бекграунді, Мирослава Олександрівна всіляко пропагує ідеї батька; вважає, що він як ніхто інший усвідомлював ризик націоналізму, необхідність духовного Союзу із Росією.
Для просунутої молоді Бердник — щось на кшталт першого українського хіппі. Ну справді — досить почитати котрийсь із його маніфестів чи програмових статей. Мир у всьому світі, братство народів, захист природи. Анархічні заклики до «ліквідації держав, озброєних до зубів, опертих на тисячолітні амбіції партій, мафій, економічних кланів а то й просто політичних банд». (Останнє не завадило йому в 1991 році висунутися в Президенти, але далі збору підписів і пари інтерв'ю справа не зайшла.) Спосіб життя теж мав цілком відповідний: був вегетаріанцем, жив на селі у власноруч збудованому (буквально за день і під проливним дощем) будиночку. Ростив «еко-овочі» на городі. Любив читати Агні Йогу, «Дона Хуана» Кастанеди, а також «Чайку на ім'я Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха (з останнім Бердник навіть листувався). Грав на банджо. І звісно ж, як будь-який справжній хіппі, Бердник боровся в міру можливостей зі світовою несправедливістю.