Катерина лебедєва

Виготовлення фріпульї своїми руками

Художника Федора Тетянича (1942-2007) сміливо можна назвати першим перформером незалежної України. Відомий він також збиранням сміття і грошей на колонізацію Марса. Прагнув перетворити людство на радіохвилі (або промені сонця). Створював апарати для виживання після техногенної катастрофи. Очевидно, це людина четвертого тисячоліття; як він потрапив у наші часи — загадка.
Коли мені було 14 років, я бачила Тетянича. В Ірпені фотограф Юрій Косін проводив мистецькі акції «Юрпень»: через усе місто проносили надувну поліетиленову трубу довжиною кілька десятків метрів. Потім вмощувалися на березі річки, влаштовували пікнік; пускали планшети з фотографіями плисти по річці — своєрідна виставка. Тетянич був присутній у своєму фірмовому костюмі з фольги і додавав дійству феєричності. Для 1997 року існування подібного персонажа було проривом.
Фріпулья в Ірпіні. 1997. Фото Тетяни Лебедєвої
Сам Тетянич проводив перформанси на природі — біля Блакитного озера у Подільському районі Києва — ще наприкінці 1980-х років. Називалися вони «Відродження землі» і залучали присутніх до співтворчості. Перша згадка у пресі про Тетянича датується 1993 роком, тобто період прижиттєвої відомості митця тривав років 15. І лише у 2017 про нього якось масово згадали — виставки пройшли у Національному художньому музеї, PAC, галереї «Дукат». Наступив період осмислення творчості Тетянича. Також відомого як Фріпулья. Також відомого як Безмежжя, безмежжя, безмежжя.

Ключове у творчості митця слово «фріпулья» з'явилося у середині 1970-х років. Це і псевдонім художника, і назва багатьох його робіт, і філософсько-естетична система. Щось на кшталт «Убіка» у Філіпа К. Діка. Усе — фріпулья, усе — безкінечність, безмежжя. «Фріпулья — це код, за яким людство, втілюючись у радіохвилі, або у промені сонця, буде відтворюватися у будь-якій точці простору, зберігаючи усю інформацію про себе», — казав Федір Тетянич.

Основою фріпульї були «біотехносфери». Біотехносфера, яку Фріпулья також називав «фріпулья» (але з малої літери), — сферична конструкція діаметром 240 сантиметрів. Всередині сфери є все, необхідне для виживання людини на випадок фатальної катастрофи на Землі. Біотехносфера — це й інсталяція, і частина перформансів художника. Мистецтвознавці проводять паралелі між біотехносферами Тетянича і апаратом «Летатлін» (1929-1932) авангардиста Володимира Татліна (обидва апарати були непридатними для реальних польотів).
У 1980-х роках Тетянич створив кілька біотехносфер за держзамовленнями. На жаль, жодна з них не збереглася:

• у місті Попасна Луганської області біотехносферу помістили на рельси як елемент оформлення залізничного депо;

• на приміщенні готелю «Росія» у Смоленську, збудованого на честь відкриття у Москві XXII Олімпійських ігор (1981);

• на автобусній зупинці у селі Побєда Київської області — тут біотехносферу демонтували найшвидше, бо водії жалілися, що бачать «залишки НЛО».

«Амнезія» існує тільки завдяки вашій підтримці. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

Біотехносфера була не першою роботою Фріпульї у сфері монументального мистецтва. Так, у 1970-і роки художник створював мозаїчні панно, зокрема у вестибюлі Київського заводу художнього скла (1974), на фасаді торговельного центру в Дарниці панно «Квітучі сади» (1976), на будівлі корпусу № 18 Київського політехнічного інституту (1977), і навіть на двох зупинках швидкісного трамваю у 1978-79 (не збереглися).

Фріпулья також займався живописом — у 1966-67 роках пише свої найвідоміші картини «Отаман Сірко» та «Історія України» (кожна розміром 2 на 3 метри). Тобто спочатку був живопис, потім мозаїки, потім інсталяції і перформанси.

Які ж перформанси без костюма? Іноді Тетянич називав свій сріблястий плащ «дельтапланом», іноді «музичним інструментом», бо плащ чудово шарудів, а бляшанки, прикріплені до нього, дзвеніли в такт. Головним убором слугувала прикрашена мотлохом коробка з-під торта «Динамо».
Інструкція від Федора Тетянича:
Стремитесь не квартиру расширять,
а неограниченность своего тела,
которое неразделенным находится
везде и во всем,
всегда без границ, без предела.
Забудьте все логичные удобства и
красоты архитектуры каменного века,
жителей пещерних из вас она творит;
ее презрейте всемогущие Вы.
Города из межпланетных кораблей
вечно Вас омолаживающих создать
сумейте.
Квартира сверхтеницизированная
в структуру бесконечность трансформирующий
космический аппарат.
Где бы ты ни находился им
соединяешься со всем миром,
находишь в молодость возврат.
Будут дочерями Техносферы того,
кто сумеет на матери их – моде
мировой жениться.
Кого родит и вырастит такая семья,
в того каждый человек на земле
не устоит влюбиться.
При крушении Земли или даже
всего моего тела Вселенной,
которое может в любую минуту статься,
из информации об этом катаклизме
возможно и обратно всему
техносферой как Зерном
восстановиться,
и таким образом невредимым
не гибнущим остаться.
Невредимо человечности мое,
даже когда атомные взрывы
землю разметают.
Состоящая из неуничтоженым
биотехнотел планета,
на свое прежнее место
соберется обратно послетает.
У 1990-х Федір Тетянич брав участь у конкурсі на проект пам'ятника, який планувалося встановити на Майдані Незалежності замість поваленого Леніна. Митець запропонував встановити не статичний монумент, а живий, такий, який постійно змінювався би і символізував незалежність кожного індивідуума, — свою біотехносферу. Тобто Фріпулью.

І на Майдані була би тільки перша фріпулья, далі її дублювали би на майданах інших міст, замість інших повалених ленінів. Пам'ятник, зібраний з модулів, мав бути схожий на НЛО. «Або, якщо завгодно, на гетьманську булаву, — фантазував Тетянич. — У рукоятці булави-сфери буде розташований „людопровід" — шахта, через яку на ліфті пересуваються люди. У кожному з модулів — налагоджена система життєзабезпечення. На площі така гігантська молекула, зібрана з мініатюрних сфер, буде не статичною: вона може змінюватися безкінечно».

Проект не пройшов конкурсний відбір. Тетянич не дуже переймався і заявив: «Там, де знаходжуся у даний момент, там і є пам'ятник Незалежності. Вважаю усе своє життя одним єдиним перформансом, у якому на планеті Земля і взагалі в нескінченності вибудовую своїми творами та їх розповсюдженням засобами масової інформації (зокрема ТБ) єдину величезну інсталяцію».
Біотехносфери. Ескіз монумента Незалежності. Акварель, початок 1990х.
7 доказів того, що Фріпулья прибув з майбутнього:
1
Згадує один з гостей митця: «Зараз нам подасть випивку робот, сказав Тетянич і смикнув за мотузку. Зі стіни, з якогось портрета-маски, з'явилася механічна рука з пляшкою. Фріпулья взяв пляшку, смикнув за мотузочку — рука сховалася».
2
Сміття було важливим матеріалом художника в останні десятиріччя його творчості. Фріпулья підбирав на вулиці усе, що видавалося привабливим, і бачив спасіння Землі у використанні сміття у мистецтві.
3
Друзі згадують, що, коли випивали з Фрупільєю, звикли кричати не «будьмо!», а саме «фріпулья!»
4
На засідання в Союзі художників Фріпулья приходив при повному параді: у фользі та інших треш-аксесуарах. А пізніше, вже за незалежності, в такому ж вигляді відвідував вуличні акції Народного Руху.
5
У 15 років Фріпулья (тоді ще просто Федя) переніс операцію на ногах, яка зробила його кульгавим. Сидячи в інвалідній колясці, він розважався малюванням ікон. Його мама дуже перелякалась, побачивши це.
6
У 1974 році Фріпулья подав заявку до Київської студії науково-популярних фільмів на створення стрічки «Завод-театр» та почав писати сценарій. Мовляв, робочі так злагоджено працюють, що їхні рухи стали танцями.
7
Фріпулья забороняв вбивати павуків у домі.
Спогади художника Аркадія Мільковицького про стосунки з Тетяничем:
Думаю, читання праць Фрідріха Ніцше році приблизно у 1965-му нього сильно вплинуло. Тетянич довго мовчав; думав, що люди і тварини можуть сприймати один одного невербально.

Незабаром він почав влаштовувати провокації — це було для нього як психологічний бар'єр. Доводив собі, може щось зробити чи ні. І це сильно його зіпсувало; виявлялася у ньому незадоволеність собою, адже стикався з тим, що ставив нездійсненні завдання. Психологічно не міг їх вирішити, хоча і дуже хотілося.

У середині 1970-х, в моїй майстерні на Златоустівській, стався такий епізод. Залишив Федору ключі, приходжу через кілька днів. Вікна-двері відкриті навстіж, увесь мій фонд кращих студентських робіт зник, лише обривки у смітнику знайшов. Феді немає. Сусіди кажуть, що сталося щось страшне, і міліція мого друга забрала. Начебто він п'яний був, а він же узагалі не пив! Пішов у міліцію з'ясовувати, а там кажуть, що його психлікарня забрала.

Я вирушив у на Куренівку у «жовтий дім». Побачення там заборонені. Домовився з головним лікарем, що Федю виведуть у певний час у закрите приміщення, і там зможемо поговорити. Поговорили не дуже добре, тому що я був його стримуючим елементом; це було моїм жахливим обов'язком. А він — наче дитина, якій аби вирватися...

Я розмовляв з лікарями; вони казали, що це не патологічна хвороба, а просто нервовий зрив. Лікарі спочатку думали, що Федя п'яний або накурений, але він допінг не любив. І шизофренії у нього не було. Загалом все нормально з ним, але цей флер божевілля Тетянич став потім використовувати.
Тетянич і Мільковицький, 1992. Фото Ігоря Гільбо
Божевільним він прикидався, це було сумішшю дитячих образ і бажання вижити у складному середовищі. Одне з його основних правил: він не хотів йти прокладеним шляхом. Скрізь шукав свій. Але знаходив шлях, як мені здається, найогидніший. Звичайно, можу сприймати його тільки суб'єктивно. До нашого розладу це був прекрасний, добрий чоловік. Вихований твердим суворим батьком. Установки були правильними, але щось замкнуло.

Повна версія спогадів на сайті Б.У.М.
Опубліковано 6 вересня 2018

Всі тексти автора
Тренуй культурну пам'ять разом з «Амнезією»: