В 1971 році в Ірини з'являється нова пристрасть: власна школа фотографії при Союзі журналістів України. Це взагалі чи не перша професійна фотошкола в УРСР, адже в ті часи фотографічна освіта була відсутня як така. Фотографів готували хіба що в ПТУ, на дуже елементарному рівні. Ірина ж взялася за справу серйозно. Там проводились лекції та майстер-класи знаменитих фотографів (зокрема, з Росії та Литви), а також повноцінні портфоліо-рев'ю. Інститут не був офіційним освітнім закладом, але випустив чимало професіоналів (серед яких Віктор Марущенко, Валерій Керекеш, Сергій Пожарський та інші).
На жаль, оцифрованих знімків Ірини Пап дуже мало — навряд чи навіть тисячна доля її доробку доступна сучасним глядачам. Вона не випускала фотокниг, які можна було би відсканувати (на відміну від свого київського колеги
Миколи Козловського) — її знімки публікувалися переважно в газетах, а негативи згідно правил залишалися в редакціях. Знайти їх зараз дуже проблематично.
Однак деяку кількість негативів таки вдалося зберегти — майже чудом. Фотограф Валерій Милосердов знайшов коробку з архівом буквально в купі будівельного сміття. Це сталося в 1991 році, коли молодий Милосердов сам влаштувався в «Известия», і його провели у напівзакинуту фотолабораторію, де колись працювала наша героїня. Схоже, що всі ці знімки були відібрані Іриною суто «для себе», свого роду особиста колекція.