З народного досвідчення — «вилізти на ряску»
З власного досвідчення — «якого хліба тобі дитино — насущного»
Знак + А = А ?
Художник повинен поставити знак запитання, щоби віднайти себе і пройти до історії.
Він — як людина-катапульта вибирає вісь прагнення, тобто подорожує поза простором, як оса, яка вибирає собі ціль, кидаючись на ворога, що порушив її спокій. Хтось вибирає басейн, хтось дерево, а хтось може камінь. Пустеля трьох починається від лінії — край образу, що гнеться, ніби лук, з якого треба вистрілити в крапку і осягнути універсум. Блакитна крапка в кінці тунелю. Створіння власного контексту в історії, то вибір медитаційного варвара, який є злочинець в естетиці знищення або творення. Просіває його решето історії, він же буде падати дощем на ваші голови. Художник є звабником дівочих ліній і фарб; вирушає в незвичайні подорожі надчутливості — до кінця периферійного нейтрону почуттів.
Вперед — без зупинки-запізно!
Завжди в нас є щось з дерева.
Забудеш кінець початку.
Все нетривале стане тривалим.
Нуль стане правдою чисел.
Від Я до Я. Все випарується,
А = А! Я + GOD = А!
Починаючи від деструкції, тобто від цегляної стіни, художник веде до затиснутого п'ястуку і то є Гармонія. Все треба порівнювати: малювання картини, то танець шамана перед нею. То оргія фарб і гра світла з шаленою енергією, яка виходить поза картину.
Вийти поза картину, за її рамки —то зробити крок в Універсум. Пензлі сховані в голові. Зблиск картини щораз більше поглинає поза свідомість, як пожива для підсвідомого Я. В картині — в студію — сповнюється багато вимірність через внутрішньопредметне діяння.
Художник — блазень в ковпаку, половина в білому, половина в чорному — його сповідь в молодості приводить до аскетичності, як до Гори. Гіпнотизер гріха, людина яка після сповіді, тобто після акту творення, вичерпується як остаточний крок в Ніщо, який має досвід переможної поразки, створивши шедевр.
Чи можна проникнути з своїм золотим яйцем до нутра таємниці, тягнути цілий код живих і мертвих? Чорна дзюра втягує в себе все, що її оточує.
Релігія — гігієна.
Політика є накинута.
Незнана мова — то свідома мова.
Не вимовлена мова — то мова смерті та одкровення.
Малювання картини — то як кохання під час автомобільної аварії. Мистецтво — це є рецепторний люфт.
В стародавніх часах казали, що правдивим є (прекрасне — реальне), яке описувалось словом — Декорум, всі звірі і ціле діло існуюче і жодному людському праву не підлягаюче, тільки від Царя Небесного!!!
Я є маленька краплина в взаємопов'язаному світі. Мій ангел падає в Небо. Глибина вимірює висоту, невимовне. Зброя художника скерована до нутра — епіцентру Космосу. Ніщо дивиться наскрізь картини і збоку займається твоєю космічною здобиччю, як видіннями. Тим, що виходить поза горизонт, тим, який зайшов до забороненої кімнати в палаці — людина знаюча Ніщо.
Львів — місто-пивниця, в якому відбувається карнавальна забава зв'язана з багатьма стихіями, де варвар сидить в кріслі як Орфей і споглядає на свою гру — хвору уяву де щурі вигризли в його тілі дзюри. Орфей в забаві баче світ мертвих, але в ритм його музики і співу не всі вийдуть з спраги і з ядра Землі. Хочу намалювати стогін Землі — і то є правда!!
Яка тривалість неіснування ?!
Не бути — як це є?!
Через хребет — до рум'янців. Чи по галереї будуть ходити вовки і дивитись на народжену з піни і на Оголеного? Пошанований дає тобі код — з вузликів Землі — до вузлика Землі. Між ними сніг. Обдарувати своєю присутністю прийдешніх як в відбитку, в якому восковий портрет споглядає з ехом. Чи не трісне нитка життя: Чи затримаєш свою пам'ять в портреті соняшника, який відмірює час, керуючи безмежністю, на шляху або на надгробку існування чужих тіл?
Ті, які приходять з вогню не дозволять тобі ввійти в гру, тільки ти бавишся як тобі ввійти в гру, тільки ти бавишся, як та акула чи вовк в лісове братство. Хочу намалювати стогін Землі. Змучений. Лютий. З скреготом зубів, Трійця варварів дійте до триєдності.
Тлін падає на прах. Мистецтво — то кохати в собі і далекому ближньому Творця. Але найбільше мистецтво — то мистецтво виживання. О, мій Боже!!!