КИрило Пищиков
Вперед, за скарбами Гетьмана! Як знімали найбожевільніший козаксплотейшен 90-х
«Вперед, за скарбами Гетьмана» (1993) – справжня перлина українського кінематографу, в якій органічно переплітаються містика, пародія на шпигунське кіно, історичний міф та шалена фантасмагорія.
Радянські, а потім українські силові структури 75 років шукають нащадка гетьмана Павла Полуботка і на початку дев'яностих нарешті знаходять. Ним виявляється пасічник із села Онацки на Київщині Іван Полуботок, який нелегально торгує медом. Саме він може повернути легендарне козацьке золото, відправлене в Англію 280 років тому, — адже гетьман у свій час відрядив сина не просто зі скарбами, але і з паролем, яким потрібно було замкнути банківські сейфи. З того часу пароль передавався в сім'ї Полуботків. І саме тому на Івана починають полювати і українські силові структури, і британська розвідка, і дрібні чиновники, і просто авантюристи різного штибу. Пасічник Іван потрапляє у вир карколомних пригод, а український народ свято вірить у те, що саме нащадку гетьмана належить врятувати Україну.

Що це все таке? Авантюрний бойовик? Комедія абсурду? Сатира з псевдоісторичною тематикою? Здається, ми маємо справу з козаксплотейшеном. Точніше, це навіть пародія на козаксплотейшени.

Експлотейшен — це загальний термін для жанрових фільмів категорії «Б», які так чи інакше «експлуатують» якусь кон'юнкуртну тему. Наприклад, у 70-х в США були поширені блексплотейшени — кримінальні триллери про стереотипних афроамериканців. Бувають також націсплотейшени (про стереотипних нацистів-суперзлодіїв), сексплотейшени (самі розумієте про що) і так далі. Українці ж винайшли козаксплотейшен, і цей винахід не втрачає популярності дотепер. «Вперед, за скарбами гетьмана» — одночасно і чудовий приклад козаксплотейшена, і його постмодерністська деконструкція.
«Вперед, за скарбами Гетьмана» — дебютна і фактично єдина повнометражна робота Вадима Кастеллі. До цього (на останньому курсі університету ім. Карпенка-Карого) він знімає короткометражку «Посилка для Марґарет Тетчер» — це історія про діда з українського села, який малює писанки і відчайдушно бажає подарувати їх «залізній леді», але стикається з радянською системою, що не менш відчайдушно йому заважає. Історія, до речі, була заснована на реальних подіях, про які з журналу «Дніпро» дізнався сценарист стрічки Василь Трубай. (Цікаво, що після «Скарбів» Трубай покинув кіно: він зайнявся публіцистикою і експериментальними зоропоезіями.)

З дебютним коротким метром Кастеллі відправляється на фестивалі у ФРН, Велику Британію та Італію, а на «Молодості-90» стрічка отримує диплом журі «За гротеск та політичну далекоглядність».
«Посилка для Марґарет Тетчер»
Після цього на Вадима виходить сценарист Леонід Слуцький і пропонує йому зняти повнометражну комедію за власним сценарієм про скарби гетьмана Павла Полуботка.

За словами Кастеллі, сценарій був доволі кепським, але ідея в цілому непогана. Він запропонував Василю Трубаю переписати сценарій і зробити з нього щось пристойне. Ясна річ, це викликало певне незадоволення Леоніда Слуцького, бо від його історії залишилася сама лише ідея пошуків скарбів представником нинішнього покоління. Але процес пішов.

Почали шукати гроші. Спочатку фільм планували знімати на кіностудії Довженка. В той час на усіх студіях починають масово з'являтись творчі об'єднання або кооперативи, які були більш мобільними і дозволяли швидше знаходити гроші, залучаючи приватних інвесторів. Окрім цього, такі творчі об'єднання дозволяли авторам проявляти більшу свободу під час створення фільмів з точки зору тематики. Одним з таких об'єднань була студія «Фест-Земля», художнім керівником якої на той час був режисер Володимир Савєльєв, з яким Кастеллі був уже знайомий.

Вадим Кастеллі
Почувши, що є така геніальна шалена ідея знімати кінокомедію, Савєльєв запропонував це робити на приватній студії. Ще й, мовляв, давай спробуємо вибити під це якісь державні гроші. І щось таки вибили: змогли зняли аж один епізод з козацькою чайкою, яка відпливає. З костюмами і таким іншим.

Це був серпень 1991 року. Ми зняли перший епізод — і в цей час в Москві грянув переворот.

Епізод був дуже красивий, і фактично уже підібрана була уся команда. Студія Довженка сказала: «Нє-нє-нє, ніякої української тематики поки що. Давай подивимося, чим це все закінчиться». А коли воно все закінчилося, то стало ясно, що і грошей більше немає, тому все це завмерло. І лише через десь роки півтора потрошечку знайшовся у нас чудовий американський продюсер. На той час саме слово, що у фільма є американський продюсер, було достатнім для того, щоб гарантувати що завгодно.
«Вперед, за скарбами Гетьмана» вважається однією з перших копродукцій в Україні. Насправді це перебільшення. Американський продюсер — це Ігор Федорович, представник української діаспори зі Сполучених Штатів. За словами Кастеллі, Федорович дав приблизно півтори тисячі доларів, що на той час було досить солідною сумою. Таким чином зйомки відновлюються уже в 1993 році, через півтора роки після відзнятого першого епізоду.
Основні зйомки проходять на Київщині, зокрема в Обухівському районі, який був рідним для сценариста Василя Трубая. Сам Кастеллі так закохався в Обухівщину, що пізніше втік із Києва і переселився туди. Інтер'єрні зйомки проходили у павільйоні кіностудії Довженка, а фінальний епізод в Лондоні з конкурсом двійників і виступом Івана Полуботка знімали у Жовтневому палаці.

Вадим Кастеллі
У нас був чудовий директор. Незадовго до того, як мені його порекомендували, він вийшов з в'язниці. Але це з людьми, які займаються фінансами, завжди траплялося. Окрім того, він був чудовим преферансистом. В їхній компанії гравців окрім нього був також головний освітлювач, і час від часу приєднувався хтось третій. А коли третього не було, іноді кликали мене. Оце було великою проблемою, тому що я міг сісти з ними заради спортивного інтересу, а встати голим.

Була ще проблема з нашим американським продюсером, тому що він насправді не знав, що означає бути продюсером, — але вважав, що має дуже багато прав. І тому час від часу він з'являвся на майданчику, або просто дзвонив і висловлював якісь критичні побажання, які не завжди співпадали з нашими можливостями або моїм баченням.

Які там ще проблеми? Та ні... Що може бути проблемою в зйомках фільму? Режисер!

«Амнезія» потребує вашої допомоги, щоб не зупинятися. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

Проте знімальна група стрічки все ж стикнулась якщо не з проблемами, то з творчими викликами. Наприклад, спецефекти. Оскільки «Вперед, за скарбами Гетьмана!» був дуже динамічним і досить мультижанровим фільмом, то, наприклад, містичні епізоди, чи епізоди з екшеном вимагали від групи шукати нестандартні рішення.

Вадим Кастеллі
До спецефектів на той час не була готова ані студія ФСЦК, ані кіностудія Довженко, ані люди в команді. Але всі горіли цим бажанням — придумати, як же ж зробити те, що вже починали робити в Голівуді. Тільки у них були комп'ютери, а у нас мотузочки і палички. Як так зробити, щоб цих паличок не було видно в кадрі? Але в цьому був творчий кайф.

Там є епізод, коли летять два літаки одне на одного. І от зняти кадри, коли вони летять поруч і одне одному махають руками, ще й перегукуються — ну, насправді, це так просто! Але не тоді — тоді це було та-а-ак складно.
Один з найбільш диких епізодів фільму: прихильники соціалізму раптово починають співати радянську пісню «Есть у революции начало...», а тим часом їхнє застілля спалахує полум'ям. Голова району Юрій Красношапка заявляє Івану Полуботку, що їхній «революційний» штаб, розташований у підвалі, це «Смольний», а пісня «Есть у революции начало» якраз починається зі слів «Всё горит, горит заря над Смольным».

Гумор «Скарбів Гетьмана» яскраво відображає свою епоху, але при цьому абсолютно не застарів. Деякі жарти за три десятиліття набрали ваги, навіть стали пророчими. Той же Красношапка мріє про те, щоб зібрати пам'ятники Леніну з усього Союзу, з усього світу, адже це стане потужним поштовхом до туризму в район. Після Революції гідності ці слова здобувають ще більш іронічного флеру. Проте, зараз на Путивльщині в Сумській області дійсно існує такий міні-музей, куди з усього району звезли Ленінів та інші радянські пам'ятники. Недарма Кастеллі в дев'яностому році на кінофестивалі «Молодість» отримав диплом журі «За гротеск та політичну далекоглядність».

Вадим Кастеллі
Гумор народжувався під час написання сценарію, під час мозкових штурмів з моїм давнім сценаристом Василем Трубаєм. Він значиться там одним зі сценаристів, хоча на першому місці — пан Леонід Слуцький. А це, до речі була ще одна проблема, бо все-таки пану Леоніду дуже не подобалось, що його фактично відставили, особливо коли мова заходила про гонорари і таке інше. Він був таким веселим одеським євреєм, який придумував анекдоти на злобу дня, а нам хотілось із цього зробити нетлінку, яка мала би бути не одеською за суттю, а більш узагальнено-українською.

На той момент у світовому мистецтві вже мабуть відходив стиль оцього всього постмодернізму, метою якого був стьоб. Або принаймні численні посилання на якісь попередні предмети в культурі і мистецтві. І ясно, що всі ці речі ми більш-менш дивились або читали, і розуміли. Дуже цікаво було робити відсилки до якихось речей, які всі знають, або, що ще цікавіше — не всі, тільки обрані. І ці обрані, коли будуть дивитись таке кіно, скажуть: от же чортяка, це ж він посилається на фільм «Казино Рояль»! Жартувати таким чином — суцільне задоволення. Тому — Бонд? Так, Бонд! Монті Пайтон? Напевно, десь — Монті Пайтон.
Референс на Бондіану цілком очевидний: англійський джентльмен завжди був у потрібний час в потрібному місці, та ще й використовував різноманітні гаджети (хоча і його в фіналі зломила українська безпосередність Івана Полуботка, з яким він почав пиячити). До того ж, композитор Ігор Стецюк досить філігранно зімітував головну тему Бонда.
Та все ж головний музичний номер в стрічці належить не Стецюку; хедлайнером саундтреку стала пісня Братів Гадюкіних «Гей, Іване», написана спеціально для фільму.

Вадим Кастеллі
Моя дружина — музична журналістка Вероніка Маковій — підтримувала Гадів, допомагаючи їм з ефіром на радіо, проштовхуючи на фестивалі. Разом ми поїхали до Львова, гарненько випили з Кузею, показали йому відзняті кадри, погомоніли. Довго не могли їх заманити до Києва. Нарешті ті приїхали до Будинку звукозапису.

«Кузьо, що це буде?» — «Почуєте, як запишемо» — «А текст?» — «Почуєте». Почали писати. Звучало жахливо, і я втік. Опівночі подзвонила дружина: «Ну, йди». Прийшов. Послухав. Спитав лише: «Слухай, а до чого тут Боб Марлі?» — «А хіба твій Іван не растаман?»
Пісня Братів Гадюкіних
Мультижанровість «Вперед, за скарбами Гетьмана!» часто здається хаотичною, що досить точно відповідає дев'яностим, оскільки все було змішано і якогось виразного підґрунтя не існувало. Його потрібно було шукати навпомацки. Історія з серпневим путчем в Москві дає про себе знати в самому фіналі стрічки, де на сцену виходять Горбачов, Єльцин та Кравчук, і всі вони знаменують собою абсолютно нову незнану епоху. Швидку, динамічну і вкрай хаотичну.

Вадим Кастеллі
На той час ми тільки-но починали бачити хороше сучасне кіно. В першу чергу, звичайно, голівудське. Американський підхід є значно більш калейдоскопічним, він вже тоді йшов за музичними відео — там має бути набагато більше кадрів заздалегідь знятих і, відповідно, все має бути змонтовано динамічними короткими кадрами. Моя хороша приятелька (кінорежисерка, яка знімала зовсім інші фільми) сказала мені колись: «Я не можу дивитись американське кіно. Для мене воно занадто швидке, у мене очі не встигають кліпати».

А для мене це було фактично завданням. Мені здавалося, що на той час переважна більшість українських фільмів були ще в тій старій неквапливій традиції. В той час як в сучасному кіні динаміка може бути настільки швидкою, що навіть не змушує глядача дивитись на крупний план чогось такого, що я вкрай хочу показати. Не встиг побачити? Чудово, воно десь зануриться отим двадцять п'ятим кадром в підсвідомість. Тому ми думали просто про швидкість, про динаміку того, як воно в результаті має бути. І звичайно це було не тим фільмом, де можна було б пишатися одним кадром, яким знято все кіно (як колись пізніше у Сокурова, або в інших дуже хороших фільмах). Тому, хаотичність? Так, певною мірою це і було завданням.
«Вперед, за скарбами Гетьмана!» — унікальна комедія, що надзвичайно тонко висміює як радянську, так і сучасну українську дійсність. В ній є все, що потрібно для культового статусу: дотепний гумор, динамічний монтаж, яскравий саундтрек, цікаві персонажі, а також всеохопний абсурд.
Піратська копія на Youtube (поки що немає легального способу подивитися фільм в мережі)
Стрічка довгий час регулярно демонструвалася на державному телебаченні. Була своєрідна традиція крутити її щороку на День Незалежності України. На жаль, в новому тисячолітті ця традиція припинилась. Можливо, саме час її повернути.
Опубліковано 28 травня 2021

Зображення з особистого архіву Віталія Запорожченка та з архіву Довженко-центру. Дякуємо кінознавцю Станіславу Мензелевському за допомогу в підготовці матеріалу.
Сподобалася стаття? Закинь редакції кілька монет!
«Амнезія» — це археологія української культури: