олександр сімчук
10 геніїв українського книжкового дизайну
Ми зібрали найкрутіші книжкові обкладинки від найвидатніших українських дизайнерів ХХ століття. Художники в цьому списку дуже різні: хтось воював на боці УПА, хтось з ентузіазмом розбудовував УРСР; деякі емігрували за океан, інші загинули від репресій. Всі вони залишили великий слід в історії мистецтва.
Всі зображення клікабельні. Натисність, щоб збільшити.
Протягом ХХ століття український книжковий дизайн пережив багато змін і потрясінь, але великі майстри минулого продовжують надихати сучасних дизайнерів. Обкладинки і літерації, створені сто років тому, до цих пір виглядають сучасно і стильно.

Велетенська колекція українського книжкового дизайну зібрана у фейсбук-групі «Шрифтові знадібки (історичні)». Групою керує Марчела Можина, яка поділилася з нами своїми думками про українських дизайнерів та роботу з архівами.

Марчела підкреслює, що попри назву групи, мова йде не про стільки про шрифти, скільки про літерації. Ці терміни варто розрізняти. Шрифт — це набір знаків; натомість літерація — мальована шрифтова композиція, напис, створений саме під конкретну задачу (обкладинка, листівка, плакат).

«Якщо ще наприкінці ХІХ століття ілюстрації та графічні елементи механічно вставлялись в книгу як прикраси, на початку ХХ століття починає розвиватись мистецтво книги як створення єдиного художнього цілого, — пояснює Марчела. — І саме літерації — написи, які найчастіше створював той самий художник, який і займався оформленням, — допомогали досягти бажаної єдності. Так, для українських графіків 100 років тому відкрилось нове поле для творчих експериментів, а нам з того поля залишився величезний незібраний врожай».
Лесь Лозовський, 1922
Тамара Москалева, 1928
Микола Міщенко, 1929
Лев Каплан, 1930
Володимир Ласовський, 1930
Ісак Хотінок, 1933
Едвард Козак, 1937
Микола Бутович, 1940
Мирон Білинський, 1944
Володимир Юрчишин, 1964
Кирило Бобровников, 1960-ті
Любослав Гуцалюк, 1972
Цей врожай справді доводиться збирати крихтами, бо єдиного онлайн-архіву не існує. Літерації видатних дизайнерів доводиться шукати по всіх закутках інтернету, від державних архівів до Пінтересту.

«Зазвичай знаходжу матеріали в різноманітних онлайн-архівах та електронних бібліотеках на кшталт Діаспоряни та Бібліотеки українського мистецтва, — розповідає Марчела. — Останнім часом багато чого купую, буває витрачаю 500-1000 гривень лише заради одного гарного скану. Також декілька разів була в Музеї-архіві преси, де його засновник Вахтанг Кіпіані мені дозволяє сканувати матеріали, які він збирав роками по всьому світу. Там просто неймовірна кількість матеріалів, щось біля 500 тис. екземплярів, якщо не помиляюсь. Відома літературознавиця Ярина Цимбал також дуже допомогає Знадібкам матеріалами».

Видатні українські дизайнери-шрифтовики були і в УРСР, і в закордонних діаспорах. Іноді видається, що за океаном з українською кирилицею вправлялися навіть крутіше, ніж в самій Україні. Це поверхневе враження; генії були по обидва боки залізної завіси, просто в діаспорі їм дихалося вільніше.

«Чи була у діаспорі сильніша школа? Не думаю, — розповідає Марчела. — В таборах для переміщених осіб наприкінці сорокових був найсильніший концентрат зі сміливих, талановитих та патріотичних українців, але за кілька років доля їх розкидала по різних містах США, Канади, по різних континентах. Кожен залишився наодинці. З'являлись невеликі мистецькі групки, тривало листування, але про школу, на мій погляд, вже мови йти не може. Найкращі діаспорянські мистці — Яків Гніздовський, Микола Бутович, Мирон Левицький, Петро Холодний-молодший, Святослав Гординський — всі вони до еміграції жили, навчались та працювали у Львові. Тож тут, я б швидше говорила про галицьку школу в екзилі.

Що в той час відбувалось в Радянському союзі, зокрема в Україні, думаю, вже ні для кого не секрет. Розстріли, в кращому випадку табори, як це сталося з Охрімом Судоморою. В дизайні царює уніфікація та підпорядкованість постановам ЦК. Експерименти не вітаються, головна вимога до напису — зручність читання. На обкладинки повертаються набірні шрифти. На якийсь час ситуація змінюється, шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність... і знов арешти, заборони».

Марчела Можина допомогла нам підібрати десяток найвидатніших представників українського книжкового дизайну.

1

василь кричевський
(1873—1952)

Кричевський прославився як неперевершений архітектор: саме він спроєктував Будинок Полтавського губернського земства, будинок письменників «Роліт» та будинок-музей Тараса Шевченка у Києві. Як графік теж увійшов в історію: саме його проєкт великого гербу прийняла Центральна Рада. Брав участь в художньому оформленні першого в Україні кольорового фільму «Сорочинський ярмарок» (1937). Після Другої Світової переїхав до Німеччини, а згодом осів у Венесуелі.
1924
1926
1928
1928
1929
1931
1932
1932

2

ГЕОРГІЙ НАРБУТ
(1886—1920)

Вчитель щонайменше трьох художників у цьому невеликому списку (Лісовського, Маренкова та Ковжуна). Один з авторів візуальної ідентичності української держави: у 1917-1920 роках Нарбут розробляв для України грошові банкноти, поштові марки, грамоти та герби. Співзасновник та ректор Української Академії Мистецтв. І, звісно ж, ілюстратор величезної кількості книг, журналів та альманахів. Важко повірити, що настільки впливовий графік прожив лише 34 роки.
1909
1915
1915
1919
1918
1919
1919
1920

3

Олексій маренков
(1886—1942)

Маренков народився в Орлі і здобув освіту у Києві, але його кар'єра пов'язана з Харковом. Викладав у Харківському художньому інституті. Крім книг, займався дизайном поштових марок, журналів та пропагандистських матеріалів. Жертва сталінського терору. В доносі на «контрреволюціонера» Маренкова (1938) читаємо, буцім «у зображення товариша Сталіна кінець вуса був намальований, як на подобу якогось звірка».
1923
1927
1930
1932

4

Охрім Судомора
(1889—1968)

Художник з дуже впізнаваним стилем, що працював переважно з дитячими виданнями — ми вже колись згадували його апокаліптичного «Прибадашку» у нашій статті про українських дитячих ілюстраторів. Оформлював Грінченка, Шевченка, Пушкіна і купу народних казок. Як і Маренков, в якийсь момент Судомора неправильно намалював Сталіна; в 1949 його відправили в табори. Після амністії у 1955 він малював уже дуже рідко, доживаючи тиху старість у Києві.
1918
1919
1926
1958

5

роберт лісовський
(1893—1982)

Бойчукіст, лютеранин і націоналіст. В молодості навчався у Бойчука і Нарбута, ілюстрував Тичину, був художником-декоратором у Курбаса. Після радянської окупації Києва емігрував до Львова, а пізніше кочував Європою, від Берліна до Женеви. Створив логотип ОУН і (за непідтвердженими даними) логотип Lufthansa.
1924
1927
1934
1938
1941
1941
1952
1971
«Амнезія» існує тільки завдяки вашій підтримці. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

6

ПАВЛО КОВЖУН
(1896—1939)

Ще один представник київської богеми часів УНР, друг Судомори і Лісовського. Ще в 1910-х захопився футуризмом, разом з Михайлем Семенком та іншими арт-хуліганами заснував перший футуристичний гурток «Кверо». Брав активну участь у Визвольних змаганнях 1917-1921 років, а після поразки армії УНР перебрався до Львова, де продовжив мистецьку діяльність: організовував виставки, розписував церкви і оформлював книги.
1922
1922
1922
1924
1924
1925
1929
1937

7

адольф страхов
(1896—1979)

Представник харківської школи і «найчервоніший» художник у нашій добірці: створив щонайменше сім пам'ятників Леніну (зокрема в Луганську), низку пропагандистських плакатів, а також всілякі обеліски, панно та інший комуністичний монументалізм. Після Другої світової займався переважно скульптурою і живописом, а от до того, протягом 1920-х і 1930-х, встиг задизайнити кількасот обкладинок для книжкових видавництв УРСР.
1927
1929
1929
1930

8

сВЯТОСЛАВ гОРДИНСЬКИЙ
(1906—1993)

Отримавши блискучу художню освіту в Берліні і Парижі, Святослав Гординський повернувся у 1931 до Львова і заснував там Асоціацію незалежних українських митців (куди входив і Павло Ковжун). Протягом 30-х АНУМ організовувала виставки і друкувала різноманітні мистецькі видання: монографії, каталоги і впливовий журнал «Мистецтво». Під час Другої світової Гординський був змушений перебратися до США, де й мешкав до кінця життя.
1930
1930
1931
1931
1932
1934
1935
1936

9

мирон левицький
(1913—1993)

Письменник і графік. У 1949 році емігрував до Канади, де брав активну участь житті діаспори: працював редактором в українських видавництвах, розписував українські церкви; деякий час був арт-директором студії «Орбіт», яка займалася архівними відеоматеріалами про українські діаспори світу. Створював обкладинки не тільки для книг, але й для популярного українсько-канадського журналу «Жіночий світ».
1937
1951
1951
1952
1956
1959
1976
1988

10

Яків Гніздовський
(1915—1985)

Ще один галичанин, якого війна змусила перебратись за океан. Гніздовський відомий передусім своїми майстерними гравюрами з купою дрібних деталей (саме вони здобули йому славу в США). Але цим його внесок в історію мистецтва не обмежується: він створював листівки і поштові марки, розписував тарілки, малював олійними фарбами, писав мистецтвознавчі статті і, звісно ж, займався книжковим дизайном.
1937
1947
1948
1954
1954
1955
1961
1964
1965
1967
1967
1971
Всі зображення взяті з фейсбук-групи Шрифтові знадібки

Опубліковано 28 вересня 2021

Всі тексти автора
Читай більше: