катерина лебедєва
Коренепластика і гоблінкор. Лісове мистецтво радянських фантазерів
Випадкова гілляка чи сухий корч можуть виявитися ключами в казкові світи. Розповідаємо про українських художників 1960-х — 1980-х років, які шукали свої матеріали та натхнення у лісових хащах.
Усі зображення клікабельні.
Натисніть, щоб збільшити.
«...Ось вони — лісові дивосвіти: вкриті мохом нарости, паліччя-покручі, корінці. Бачите — в них силуети звіряток, птаха, чоловічка. А той кущ хіба не нагадує казкового звіра? Ну й гілки! Нібито чутливі пальці кобзаря перебирають уявні труни. А стовбур плакучої вербички видається вишукано зігнутим жіночим торсом».

Ця романтична цитата — з книги «Лісові фантазії» (1990) українського скульптора та мистецтвознавця Андрія Німенка. Одне з небагатьох видань, присвячене дивовижному напрямку радянського декоративно-прикладного мистецтва — кореневій пластиці.
Чим тільки люди не займалися, поки не винайшли смартфони! Суть кореневої пластики в тому, що скульптура створюється з коренів або гілок дерев. Втручання людини має бути мінімальним, адже мета твору — показати неповторні форми, які створює природа. Походить це мистецтво зі стародавнього Китаю.

Коренепластика була досить популярною в радянській Україні у часи застою, але пізніше майже повністю забулася. Зараз дивних створінь з дерев можна знайти хіба що на барахолках, де ціна на них становить від 15 до 2000 грн.
«Нині, коли кожен прагне „чистої роботи", достойність ручної праці, в тому числі й копіткої праці любителів коренепластики, очевидна, — пише Андрій Німенко. — Хоча у декого вона викликає іронічне ставлення».

Андрій Німенко (1925–2006) родом з Кіровоградщини; навчався у Київському художньому інституті і у 1955 році став кандидатом мистецтвознавства. Коренепластика була лише одним з числених занять Німенка. Наприклад, він написав книгу про Івана Кавалерідзе, а ще створив пам'ятники Юрія Яновського, Олександра Довженка, Остапа Вишні, Григора Тютюнника, Павла Загребельного та інших відомих українців.

У 1991 вийшла його книга «Лісові фантазії»: тут зібрані фотографії творів різних майстрів і представлени історії про істот з коренів.
«Краса — одне з найзагадковіших явищ природи, — продовжує Німенко. — Це символ життя, відгук гармонії дивосвіту. А ви, зрячі, нумо придивіться до витворів природи! Чи не здається вам, що самі дерева займаються скульптурою? Однак, вважаючи це заняття легковажним, сором'язливо ховають свої витвори від людського ока. Тому-то на них мало хто звертає увагу. Байдуже обминають вимите з-під землі коріння, проходять повз дивовижні нарости на галуззі, повз чудернацькі сучки на гіллі. Слід додати, що дерева, як і майстри дерев'яної скульптури, неоднаково талановиті. Іноді доводиться годину чи й дві обстежувати вивернуту буреломом смереку чи ялину, і марно. А буває, непоказний кущик одразу здивує виразним силуетом чи то звіра, чи птаха. Отож заняття кореневою пластикою — це певна система образного, асоціативного мислення».

«Амнезія» існує тільки завдяки вашій підтримці. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

Кілька амплуа поєднувала у собі й майстриня коренепластики Роксолана Кардиналовська (1929–2018). Вона зростала у харківському будинку «Слово» і була агрохімікинею. Її чоловік, художник Мар'ян Маловський, одного разу сказав їй: «Якби мала художню освіту, то перевершила би мене у творчості».

Роксолана виставляла свої твори на виставках з 1980 року. До 1500-річчя Києва створила скульптуру «Політ Маргарити» за твором Михайла Булгакова. Коли комісія у київському Будинку профспілок побачила оголену жінку на мітлі, то попросила сховати роботу. На щастя, інша комісія дозволила показувати шедевр коренепластики.
Ще один класний майстер — Степан Чайка зі Львівщини (народився у 1902 році, рік смерті невідомий). Він зростав у багатодітній родині та спостерігав, як його батько Ілько Чайка вистругав із дерева різне господарське знаряддя та іграшки. Першими роботами Степана, які можна було і на продаж на ярмарок віднести, стали палиці з цікавими руків'ями.

«Під час своїх прогулянок Чайка натрапляв на могутні дерева, вирвані корінням і звалені сильною бурею, — пише мистецтвознавиця Софія Чехович у книзі про митця, що вийшла друком у 1968 році. — Їх обмивали дощі, висушувало сонце, обвівали вітри. Ці гіганти з дивовижно розчепіреним корінням виразисто виступила на тлі лісової зелені. Коли Степан приглядався до них зблизька, вони немов оживали. Перегини, примхливі сплетіння нагадували якісь людські обличчя, фігури звірів та птахів. Коріння здавалося джерелом фантастичних форм, і Степан із захопленням розглядав його, відкриваючи все нові й нові фігури».

Врешті Чайка став лісником у рідному селі Бродки, а у 1955 році прославився завдяки виставці у львівському Будинку народної творчості. У 1962 році він стає членом Спілки художників України. «Я продовжую те, — казав митець,— що розпочала природа, всі мої скульптури з кореня народилися у лісі. Ліс дав їм форму, яку я зауважив, а доповнила моя уява».
В залежності від способу виконання, роботи Степана Чайки можна поділити на три групи. До першої належать твори, де використано природну форму кореня або гілки; другу групу становлять скульптури, виконані з цілого шматка дерева без урахування його первісної форми; в третій групі поєднуються два перші способи. Наприклад, у у різьбі «Бобри» використані ефекти кори: шорстка поверхня кори імітує густе хутро бобра.

Крім кори, у мистецтві коренепластики дозволяється також використання коренів папороті, шишок та грибів, що ростуть на деревах. Гриб трутовик перед використанням треба хвилин десять прокип`ятити, аби потім з вашої скульптури не лізли черв'яки. Хоча, якщо виставляти роботу десь у центрі сучасного мистецтва, може краще і з черв'яками.
Опубліковано 10 червня 2021

Джерела зображень: альбоми «Лісові фантазії» та «Степан Чайка» на сайті «Бібліотека українського мистецтва»

Всі тексти авторки
Сподобалася стаття? Закинь редакції кілька монет!
«Амнезія» — це дослідження українського коріння: