андрій Несміян
Олег Мітасов: вуличний художник і міський божевільний
Ким був Олег Мітасов? Нещасним шизофреніком чи геніальним художником? Курйозом з урбаністичного фольклору чи батьком українського стріт-арту? Візонером чи хворим? Схоже, що усім вищеперечисленим. Розповідаємо трагічну історію найзагадковішого харківського митця.
Харків доби Перебудови уже був тінню минулої величі. Облуплений Держпром - перший радянський хмарочос, сірі сталінки «першої радянської столиці», напівпорожні конструкторські бюро і дослідницькі інститути.

І тут з'являються ряди таємничих білих написів. Ледь не на кожному кутку. Увесь центр розписано. Хто автор?
ВЕК. ВАК

ЗВЕЗД. С НЕБА. НЕ. СРЫВАТЬ

ЛЕНИН. СДЕЛАЛ. ВСЕМ. УКОЛ. В. ГОЛОВУ

ОН И ОНА НИЗМЕННО ЧУВСТВО ЛЮДЕЙ НА ЗЕМЛЕ

НЕ. ТЕРЯТЬ. ВЕРЫ. В. ЛЮДЕЙ. ВСЕМ. ВСЕМУ. ЖИВОМУ. НЕ. ЖИВОМУ

ВЕК. РАБОТАТЬ. НЕТ

СРАЗУ. ЖЕ. СУЖЕНИЕ. УМА

ЛЮДИ. И. СРАЗУ. ЖЕ. ЛЕНИН

Ці написи на будинках, парканах, меблях, кухонній техніці, сходах і дверях, у під'їздах і дворах прославили Олега Мітасова. Його роботи були своєрідним стріт-артом: творчість, вміщена у простір великого міста. У них немає ані пропаганди, ані монументальності мозаїк – лише чистий самопальний авангард. Лише «тотальний розпад свідомості».

Хто ж такий Мітасов? «Агресивний шиз», «міський божевільний», «хвора людина». І в той же час – вуличний художник, дисидент-філософ, геній.

Перша його іпостась неможлива без другої, а друга – без Новака та Макова, журналіста та художника, які й створили легенду про Мітасова. Ми розповімо вам цю захопливу легенду, а потім перевіримо її на міцність.

МІСТО

«У будь-якому місті, яке себе поважає, має бути міський божевільний». Так починається стаття журналіста Вадима Новака про Олега Мітасова. Вона побачила світ ще у 2000 році у одній з місцевих газет і одразу ж завірусилась. Ця стаття прославила Мітасова серед інтернет-користувачів із країн колишнього Радянського Союзу і зробила Новака головним мітасовознавцем Харкова.

Хоча сайту тієї самої газети вже давно не існує, копії залишилися у тисяч користувачів. Найбільш точну зберіг один з юзерів ЖЖ. Матеріал майже повністю складається із захоплених реплік та загадкових півтонів. Те, що треба, аби налаштувати читача на сприйняття сентенцій Мітасова.

Вадим Новак в захваті: «Мене просто вразила фраза СРАЗУ. ЖЕ. СУЖЕНИЕ. УМА! Це було як авангардне кіно, як абстракціонізм у живописі, як вірші Гінзберга та проза Керуака». Для нього, Мітасов — це жива легенда великого міста, «щось таке, чого більше ніде нема». Щось таке, що знищують нудні обивателі. «Ну а як же, євроремонт, блін» — злиться Вадим Новак у своєму матеріалі.

Для «Амнезії» журналіст розповідає про знайомство з «вуличним художником» так:

Вадим Новак
мітасовознавець
Року так 87-го, по всьому центру Харкова почали з'являтися написи: ВЕК. ВАК. та МИТАСОВ. Написи були двох типів: одні були нанесені білою фарбою, інші вирізані металом на штукатурці. Всі запитували – що б це могло значити? А я не просто запитував, я вирішив більше дізнатися про автора.
Навколо написів було багато чуток. Подейкували, що ВАК – це Вища атестаційна комісія, а Мітасов – нещасний учений. Мовляв, їхав він захищати кандидатську дисертацію, але забув роботу на трамвайному сидінні, а та сама ВАК відмовила йому у праві на перезахист. Тому, мовляв, у Мітасова «дах і поїхав».
Втім, та доба була апофеозом політики перебудови і гласності. Тоді ЗМІ уже відкрито писали про «каральну психіатрію» в СРСР. Сотні публікацій розказували, як лікарі перетворювали політичних опонентів влади на «овочів». Тому популярною була думка, що інтелігентний чоловік із його написами-лозунгами – то якийсь революціонер і дисидент, ба навіть «совість нації». А проблеми з психікою – це ніщо інше як наслідки тортур у психіатричній лікарні.

Але Вадим Новак не хотів обмежуватись чутками. Він узяв телефонний довідник та обдзвонив усіх Мітасових Харкова. Так і вдалося знайти художника – Олега Євгеновича Мітасова. У довіднику значилося, що така людина дійсно проживає у триповерховому будинку за адресою провулок Краснознаменний, 18 (зараз Каплуновський).

Завдяки фірмовим «ВАК» на дверях вдалося виявити і безпосереднє житло художника – комунальну квартиру №6. Вадим згадує, що вона була схожа «на ікону зі світу тих написів , адже написи були буквально усюди».

Втім, безпосередньо до Мітасова Вадима не пустили – жіночий голос за дверима заявив, що «з особистих питань художник не приймає». Довелося вигадувати легенду про такого собі генія, який розуміє все, але якого ніхто не розуміє.

Вже сьогодні Вадим Новак каже, що ставиться до «мітасовоманії» досить скептично і просить утриматися від зайвої романтизації божевільного художника.

Вадим Новак
мітасовознавець
Знаєте, всі ми, журналісти, трохи покидьки і намагаємося роздмухати якусь сенсацію з усього... І, звичайно, це привабливий образ для читача — таємничий геній, якого ніхто не розуміє, і всі вважають його божевільним... Але ж він був хворий і цю хворобу так висловлював. І реальність життя Мітасова була жорстокіша, ніж ми всі собі уявляємо

КВАРТИРА

Квартиру Мітасова для арт-тусовки відкриє художник Павло Маков. На той момент, у 1999 році, Маков уже жива легенда та член Королівського товариства живописців та графіків Великобританії, його картини виставлялися у всьому світі — від Третьяковської галереї до Бібліотеки Конгресу США.

Але, на щастя, у потрібний момент Павло опинився не за кордоном, а у рідному Харкові. Він стояв біля своєї альма-матер, «Худпрому», Харківської державної академії дизайну та мистецтв. Від ВНЗ до будинку Мітасова — метрів десять. Павло Маков тоді уже цікавився Мітасовим, проте втручатися у його приватне життя не хотів, тож навіть не намагався пробратися до заповітного будинку. Але тут у нього з'явився унікальний шанс.

Павло помітив, що із під'їзду божевільного художника почали виносити меблі. Вантажними роботами керували родичі Мітасова. Вони розповіли художнику, що Олег кілька годин тому помер, а в його квартирі робитимуть «євроремонт».

Павло Маков
художник
Там був мужик, чоловік сестри Мітасова. Я запитав його, чи можна мені пофотографувати всередині. Я стояв разом із журналістами харківського телебачення, покликав їх. А цей чоловік мені відповів: «Тобі добре, ти там дисертацію напишеш — а мені що з того?»

Я дав йому 250 гривень, на той момент це було щось біля 50 доларів. Нас впустили.
Журналісти зняли квартиру на камеру. Відео, що вийшло у форматі психоделічного кліпу, досі гуляє просторами Ютубу. Проте зовсім не воно зробило Мітасова знаменитим.
Нагадаємо: інтернет-мемом Мітасов став завдяки статті Вадима Новака. Але богемне визнання до харківського божевільного прийшло, коли з'явилися легендарні фото його квартири, опубліковані у книзі Макова «Utopia: хроніки 1992-2005». На них – холодильник Мітасова із написом «И. Я. ЗЛО», його піаніно, порізане літерами, а також різноманітні «інсталяції» з пляшок, паперу та мотузок.

Цілий розворот книги присвячений дверям в одну з кімнат, на яких красується напис «ТИ ВИТ НИКОГДА НЕ БЫЛ И НИКОГДА БЫТЬ НЕ МОЖЕТ». Такий авангард припав до смаку культурній публіці по всі боки державного кордону України.
Сьогодні Павло Маков до спадщини Мітасова ставиться із певною обережністю. Каже, що ціна, яку заплатив харківський божевільний, надто висока.

Павло Маков
художник
Він розлучився і на цьому тлі у нього загострилися успадковані від мами психічні розлади... А потім з'явилися і ці написи. І він був хворий, а тому називати його роботи творчістю варто було б дуже обережно. Це був спосіб життя, документ часу, залишений людиною, яка перебуває поза соціумом.
До речі, саме Павло Маков знайшов щоденники Мітасова, які передав до Центру медико-соціальної реабілітації «Касталія» у Києві. «Касталія» заснувала на території Київської психічної лікарні № 1 галерею з роботами душевнохворих.

Очільник Центру, психотерапевт Олександр Міклевич, поділився з нами думками про щоденники нашого героя: «Там немає смислових сюжетів. Це хаос, хаос, хаос. З усіх художників Мітасов найкрутіший у сенсі розпаду свідомості. Але за цим є мистецька сила. Це було дивовижною творчістю для мене, якщо це можна назвати творчістю».

за лаштунками

Навіть у часи молодості близьких у Мітасова було небагато. Після загострення хвороби, бажаючих дружити з «шизом» стало ще менше. Наприклад, друга художника, Олексія Ващенка, ми ледве вмовили розповісти хоча б кілька слів про їхні дитячі роки: «Олег... Та в нього зрушення трішечки було. Він ще був розпещеним хлопчиком. Агресивний такий, шиз він, бився з усіма. У нього єдиного, пам'ятаю, нянечка була. У нас у всіх не було, а у нього — була».

Зараз чоловік насилу згадує хіба що спільне навчання у школі № 6 на вулиці Римарській — у самому центрі міста. І це незважаючи на те, що, як кажуть, Олексій був свідком на весіллі художника.

«Амнезія» існує тільки завдяки вашій підтримці. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

Однією з небагатьох, хто погодився розповісти про Мітасова на камеру, була його сестра Ольга. Із нею 2008 року записала інтерв'ю харківська телепрограма «КультУра» разом з мітасовознавцем Вадимом Новаком.

У інтерв'ю Ольга прозоро натякає на те, що їхній батько «мав зв'язки» — досить серйозні, щоб, наприклад, знімати з посади міліціонерів, які били його сина. Втім, коротке інтерв'ю проливає хіба трошечки світла на біографію самого Олега Мітасова. Ми хотіли особисто поспілкуватися з Ольгою, але на стукіт у її квартиру ніхто не відповідає, а номер її недоступний.
Останній, хто встиг предметно поговорити із сестрою художника — В'ячеслав, харківський підприємець. Він захопився долею Мітасова вже тоді, коли переїхав із рідного міста до Києва. Сьогодні В'ячеслав веде тематичну групу «Где на земле Митасов» у Фейсбуці. Саме він — зі слів родички митця — розповів нам реальну біографію Олега.

За словами Ольги (в переказі В'ячеслава), її брат у дитинстві був неспокійним бешкетником. Чого тільки вартий випадок, коли майбутня міська легенда влаштувала вибух у ванній кімнаті. А коли батько Мітасова вирішив розлучитись з його мамою, маленький Олег викинув таткові речі з вікна. Вже тоді у цих приступах агресії Мітасова проявлялося його родове прокляття — шизофренія.

Тоді сім'я Мітасових жила на квартирі в одному з молодих районів Харкова — Нових будинках. А от кімнату в тій самій знаменитій комуналці №6, яку пізніше Мітасов розпише у фірмовому стилі, винаймали бабуся та дід матері Олега. Ще до війни вони потоваришували з батьками тата Мітасова, адже їх діти гралися разом у дворі великого будинку на вулиці Пушкінській, у самому центрі Харкова. Дві родини домовились одружити своїх дітей.

Коли батька Мітасова відправили у відрядження до Чехословаччини, за ним попрямувала і молода дружина. Там народився і Олег. Ольга жалілася В'ячеславу, що якраз «імпортне барахло» і стало причиною розлучення — рідня щось не поділила.

Так у Олега Мітасова з'явилася мачуха. Вона разом із ріднею батька Мітасова працювала у КДБ. І саме її зв'язки допомагали вирішувати проблеми хлопця із законом.

Жити молодий Мітасов залишився з матір'ю. Жінка була науковицею і працювала в медицині. Їй дали кімнату у тій же комуналці, де мешкали її батьки. Ще три кімнати вони викупили у інших мешканців. Сестра художника розповіла: у тісних коридорах комуналки Олег і зустрів свою дружину.

В'ячеслав
адмін фб-спільноти про Мітасова
На сходовому майданчику там є ще одна квартира; її власниця, літня жінка здавала кімнату Ользі Кириловій, з якою почав зустрічатися Мітасов.

Судячи з дати шлюбу та дати народження доньки, а також з виразу її обличчя на весіллі (сестра Мітасова показувала В'ячеславу сімейні фото — прим. авт.), вона виходила заміж за Мітасова або з примусу, або дуже неохоче.
За словами сестри, сімейне щастя Мітасова тривало недовго. У подружжя народилася дочка. Але скоро Ольга Кирилова втекла додому в Червоний Лиман, забравши дитину. Олег поїхав за ними і потрапив під роздачу — чи то міліції, чи то донбаських гопників, а може й родичів дружини.

У будь-якому разі, Мітасов повернувся додому геть розбитим. Він став частим гостем психлікарень міста. Усе закінчилося б досить прозаїчно, але саме у той час Ольга Мітасова з чоловіком привезли додому білу фарбу. Стоси банок дефіцитного товару стояли просто у квартирі Олега. Саме з цього все і почалося, розповіла сестра. Олег Мітасов прийнявся розписувати стіни.
Коли родичі перестали ділитися фарбою, Мітасов почав видряпувати слова металевою ложкою. Втім, він не покидав спроб розжитися фарбою. У Харкові згадують, що нерідко Олег випрошував її у студентів того самого Худпрому, де навчався Павло Маков.

Кінець міфу

Хвороба Мітасова продовжувала прогресувати. Під час одного із загострень, лежачи у Психологічному диспансері № 1 у селі Стрілеча, що під Харковом, Олег заразився туберкульозом. Саме від нього він і помер 23 грудня 1999, залишивши списану загадковими сентенціями квартиру на родичів, тих самих, які пізніше зроблять «євроремонт».

В'ячеслав знайшов могилу Олега Мітасова. Непримітна табличка з ім'ям харківського міського божевільного розташована на цвинтарі біля того самого диспансеру в селі Стрілечому. Родичі, як каже мітасовознавець, не захотіли забирати його тіло.

В'ячеслав вірить: всі написи, залишені Мітасовим, мають прихований сенс. Підприємець розшифровує їх, цитуючи езотериків та парапсихологів. Проте надто захоплюватись Мітасовим не радить.

«Життя набагато цікавіше і приємніше, ніж гнітючі написи одержимої людини. Тому нехай воскресне Бог і розвіються вороги його». Саме цим повідомленням у вайбері закінчилося наше спілкування з В'ячеславом.
Що б це не означало, навіть у його випадку наївна радість людини, яка вперше відкрила для себе хитромудрі та авангардні рядки Олега Мітасова, швидко згасла. Те саме свого часу сталося і з Новаком, і з Маковим. Здається, ці двоє у всіх мітасовських творіннях навіть не бачать якогось сакрального сенсу. Просто, мовляв, трапився з Харковом Мітасов, моторошна цікава історія.

Попри все, мистецтво Мітасова поступово «інституціоналізується», входить в галерейні простори. Наприклад, у 2018 році у Харківській Муніципальній галереї демонстрували залишки меблів художника, які вдалося врятувати. А в грудні 2021-го відкрилася виставка «ОКО. ВЕК. ВАК», де разом з Мітасовим показали роботи художника Бориса Редько, його особистого знайомого.

Крім того, у Мітасова з'явилися і послідовники. Гучно відшуміла харківська рок-група «ВЕК.ВАК», яка склала пісню «Где на земле». Музиканти називають свій стиль impression, а Мітасова кличуть не інакше як «Ван Гогом». Існує також шрифт «Мітасов», який створили Микола Шток і вже відомий вам Павло Маков, орієнтуючись на зразки його «наскельного живопису».

Однак навіть здобувши популярність «візіонера», місцевої знаменитості та інтернет-мему, Мітасов так і не став Баскією. Його витвори ніхто не хоче ні купувати, ні продавати. Навіть квартиру №6, виставлену на продаж за 70 тисяч доларів, не поспішають купувати під музей художника. Залишки розписаних меблів зберігає Харківська муніципальна галерея. Нині вони на реставрації.

Здається, справа ось у чому: «божевільному художнику» комерційно вигідно спочатку ставати художником, і тільки потім — божевільним. Адже перверсії можуть прикрасити спритно вигаданий образ Сальвадора Далі, але ніяк не біографію розлученого радянського інтелігента середнього віку.

Олег Мітасов став художником вже після того, як остаточно збожеволів. Цей шлях дещо чесніший, ніж шлях Далі, хоч і значно більш тернистий. Втім, Олег Мітасов навіть у вогні шизофренічного марення знав, що йому «ЗВЕЗД. С. НЕБА. НЕ. СРЫВАТЬ». Цим він і цінний.
Опубліковано 14 грудня 2021

Джерело фотографій: альбом Павла Макова Utopia та Харківська муніципальна галерея
Сподобалася стаття? Підтримай редакцію будь-якою сумою!
«Амнезія» досліджує українське забуття: