шерман дрозд
«X3M»:
екстремальна молодіжна журналістика
Розповідаємо історію «Екстріма» — антиглянцевого журналу для неформалів усіх відтінків.
15 років тому я кожного місяця йшов до ларьків з написом «Преса», щоб придбати улюблений оглядач субкультурного життя в Україні та світі, який носив триграматон «Х3М» (по-людськи розшифровувався як «Екстрім», а у народі — «хе-зе-ем»).

Мені вдалося поспілкуватися з засновником та головними редакторами культового українського журналу про екстремальні види спорту, альтернативну музику, стріт-арт та багато чого іншого, «неформального». Та дізнатися, чому генпрокуратурі не сподобався матеріал про екстремальний пірсинг, як автори не змогли розшифрувати інтерв'ю з фронтменом The Exploited та як читачі боролися з собачим лайном за допомогою прапорців.
Усі зображення клікабельні. Натисніть, щоб збільшити.
Історія «Х3М» розпочинається в 1999 році, коли учасники київської ролер-тусовки «Роллерклаб», Дмитро Тимченко та Олексій Єременко, вирішили заснувати видання, в якому б розповідали про свої захоплення.

Дмитро Тимченко
співзасновник та перший головред
В середині 90-их у нас виникла ролер-тусовка, одна з найперших в Україні. З часом на екстремальні (я їх називаю молодіжними) види спорту почали звертати увагу спонсори та рекламодавці. Ми каталися на роликах та роздавали рекламні листівки у центрі міста, агітували за певні політичні сили. Потім до нас зверталися компанії Roces та Salomon (виробники спортивного обладнання — прим. ред.) з пропозицією провести змагання, на яких рекламували б їхні бренди.

І всередині цієї ролер-тусовки я та Олексій Єременко вирішили заснувати журнал про екстремальні види спорту. Авторів набрали серед друзів. Всі були без досвіду роботи в медіа, писали, як вважали за потрібне. Крім спорту, ми акцентували увагу також на музиці, частіше всього хіп-хопі, а також на вуличному мистецтві.
На обкладинках журналу було заявлено 5 тематик: «X-Sport», «Graffiti», «Breakdance», «Music» та «Life». Під час створення засновники орієнтувалися загалом на східноєвропейські видання, зокрема, на польський Slizg.

Спочатку Х3М фінансувався за рахунок Всеукраїнської федерації екстремальних видів спорту (це були гроші Дмитра та колег), а вже з четвертого випуску їм почав допомагати Український національний комітет молодіжних організацій. Дмитро Тимченко був першим головним редактором Х3М, але згодом він очолив видавництво «Экстрим-пресс».

Крім самого Х3М, у «Экстрим-пресс» выходили спецвипуски «400мл» (назва походить від місткості балона з фарбою, що зазвичай використовують графіті-художники) та «Breaks» (про брейкданс), а також повноцінні журнали «К9», «Молоко» та «ПОНТ».

Дмитро Тимченко
співзасновник та перший головред
Після мене головними редакторами були: Тимофій, Олексій Согомонов, Птиця (Ксенія), Маруся Звьоздная та Андрій Трешняк. Я став шеф-редактором і, звичайно, що останнє словом було за мною. Часто сперечалися з редакторами, посилали один одного, потім випивали та мирилися. У всіх був свій погляд на журнал.

ПОНТ, на жаль, проіснував недовго. Зовсім інша історія була з Молоком та К9. Ми не хотіли в Х3М приділяти особливо багато уваги українській сучасній музиці. Нам цікавішими були іноземні виконавці. Саме Молоко стало виданням про вітчизняні гурти та виконавців. К9 розповідав про комікси. У нас не було грошей купляти ліцензії на публікацію Marvel та DC, тому ми використовували роботи андеграундних авторів. Та навіть тим же польським художникам було приємно не тільки те, що їм заплатять 30 доларів за комікс, а те що їх опублікують. До речі, К9 ще деякий час продовжив існувати після закриття Х3М в 2010 році. Його випускали в збільшеному форматі, крім коміксів писали ще про субкультурне життя країни.
«Імперія Х3М» представляла собою не тільки друковані видання. В 2000 році Дмитро організував фестиваль «Экстремизм» на честь першого дня народження журналу. На ньому виступили ТНМК, Тартак, Димна Суміш, ДНД та інші. Ця подія заклала фундамент для більш масштабних фестивалів екстремальних видів спорту та вуличного мистецтва: Х3МЬЮЗИК, SNICKERS URBANIA та RED BULL. Це були головні події року для молоді. В той час соромно було їх не відвідувати.

А в 2005 році Олексій Єременко заснував скейтшоп Stuff, в який ходили купляти кросівки для скейтбордінгу (так звані «скейтера») навіть ті, хто не цікавився екстремальними видами спорту.

З 1999 по 2002 роки акцент в журналі ставився на матеріали про молодійжний спорт. Водночас в Х3М вдало співіснували статті про мейнстрімні та обскурні явища популярної культури. А також було багато хуліганства.

Дмитро Тимченко
співзасновник та перший головред
Ми багато писали про дивакуваті та маловідомі речі в нашій країні. Наприклад, про людей, які закопують себе живцем у трунах, різних фріків, робили огляди на контркультурну літературу, писали про курйозні, дивні новини. Найчастіше інформацію отримували з іноземних видань. Деякі статті просто перекладали.

Також у нас був кросворд, в якому потрібно було вставити виключно мати. Вважаю його шедевром української журналістики. Пам'ятаю конкурс для читачів «Осторожно, говно!». Потрібно було вирізати трикутник з надписом, зробити з нього прапорець та вставити у собаче лайно. Сфотографувати його і надіслати світлину. Також у нас був проект, коли люди повинні були надіслати світлини розмальованих ними вагонів електрички, метрополітену тощо.

«Амнезія» досліджує історію української культури і існує тільки завдяки вашій підтримці. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

В 2002 році на посаду головного редактора запрошують Олексія Согомонова (зараз він працює директором гурту Бумбокс). Согомонов вирішує зробити журнал більш якісним, залишивши соковитий кістяк.

Олексій Согомонов
головред
Я став головним редактором Х3М в 27 років. До мене на цю посаду запрошували Фоззі, але він відмовився, пославшись на зайнятість. Зате гаряче порекомендував мене, як «хлопця, який зможе». Я написав «улучшайзерів» на пару сторінок, цей папірець до сих пір у мене є, ми переговорили з босами, і в квітні 2002 року вийшов мій перший (29-й) номер Х3М з Фоззі на обкладинці. Я хотів зробити журнал більш дорослим — поміняти верстку і зміст, збільшити розмір фотографій, прибрати випадкових авторів, зробити акцент на музиці, друкувати більше інтерв'ю... Все це вдалося.

Чому я зробив вибір на користь музики? Тому що у нас не було журналістів, які могли б професійно писати про спорт, який був цікавий нашим читачам — скейтбординг, сноубординг, роллерблейдінг, bmx. І у нас не було фінансування для того, щоб гарно сфотографувати той чи інший конфест. Були спроби дати слово самим спортсменам, але якщо мова не йшла про якісь жарти, все виливалося в сізіфову працю. Ну і остання причина — я не спортсмен, на жаль.
Согомонов згадує про редакцію Х3М (яка працювала у підвалі житлового будинку на розі вулиць Паньківської і Микільсько-Ботанічної) як про компанію веселих та неординарних людей, що уживалися в тісному приміщенні.

Олексій Согомонов
головред
Вся редакція — це дві кімнати, пізніше їх стало три. Причому в одній кімнаті сиділи колективи Х3М, К9, Молоко і Понт. А в іншій була дистрибуція. Х3М мого часу — це Дмитро «Тім» Тимченко — батько-засновник, особа журналу, рекламодобувач і людина-свято; я — головний редактор і єдиний, хто розуміє, що таке журналістика; Рома «Марікджан» Марашкін — дизайнер, чудова добра людина, чий внесок неоціненний; Віра Солнцева — коректорка, перекладачка, авторка; і ще угорець Іштван Кошту, який вважає, що він фотограф, володар найбільших в Україні тунелів у вухах.

В редакції був справжній прохідний двір. Навіть за мірками того часу ми працювали на застарілій апаратурі, комп'ютерів не вистачало, за два цифрових фотоапарата Casio йшли війни, гонорари авторам були скромними, але це нікого не зупиняло. До нас з усіх кінців країни приїжджали люди. Іноді щоб просто подивитися на нас. Хтось привозив демо. Тоннами приходили листи з малюнками, фотографіями всього на світі: від голих цицьок до бульбуляторів, якимись божевільними виробами. Як вам лист вишитий бісером? А лист з горілих сірників? Коли ж в журналі проходили конкурси, листи приходили мішками.

У нас завжди були відкриті двері. Навіть взимку. Пам'ятаю, що їх закривали пару раз: в перший ходили чутки про те, що скінхеди хочуть напасти — це виявилося нісенітницею; другий, коли ми «евакуювали» з редакції все цінне, на нас тоді наїхав генпрокурор. Це була епічна історія. Генпрокурор України, не пам'ятаю і не хочу знати його прізвище, побачив в журналі фотоколаж екстремального пірсингу, від якого у нього зірвало дах. Фотографії, чесно кажучи, були шокуючими навіть для Х3М, але ми їх опублікували. І нас в компанії з FHM, і, здається, Playboy, звинуватили у всіх смертних гріхах. Тоді ж мене перший раз відлучили від церкви.
Автори того часу — це відомі зараз письменники, публіцисти та музиканти: Ірена Карпа, Фоззі (писав під псевдонімом МС Фуфел), Вова Воротньов (тоді відомий як Lodek), Анатолій Ульянов, Андрій Хливнюк та інші.

Олексій Согомонов
головред
Мені цікаво було спостерігати за аудиторією. Ламати стереотипи про те, що Х3М і вулична культура — це про реп і покатушки на скейті. Думаєте так? Ок, ви маєте рацію, ось вам розфарбовані маркером картинки покійного нині репера DMX з пітбулем (був такий конкурс, типу, «Розфарбуй репера»). А ще наша думка про війну в Іраку, огляд книги Хантера Томпсона, перша в українській пресі стаття про Каньє Веста... І такого було багато.

Я відчуваю неймовірний душевний підйом, коли 20 років потому на вулиці до мене підходять здоровенні бородаті дядьки і кажуть: «Олексій, дякую Вам за Х3М!» Далі історії можуть різнитися, але я пишаюся, що був частиною команди.

У мене в гаражі лежать дві великі коробки, які я ніколи не викину. В одній демо-записи — касети і болванки. В іншій — листи і фото.
Листи в редакцію
В 2004 році до команди Х3М долучилася Ксенія (колеги та читачі запам'ятали її як Птицю). Її колективу порекомендував Єгор Кір'янов (який на той момент працював у «Молоці», а потім став його головним редактором).

Птиця змістила акцент журналу з умовних «реперів» на умовних «неформалів». В журнал почали сипатися листи з обуреннями: «Навіщо ви псуєте славетний дух хіп-хопу». Але й багато людей, що слухали різні види альтернативної музики, почали хвалити такі зміни.

Птиця
головред
Прийшла до редакції на другий день після переїзду із Запоріжжя у Київ; в мене нічого не питали, подивилися на мої червоні коси до дупи і взяли журналістом. А вже після трьох місяців Олексій Согомонов зібрався йти, і я, мабуть, стала зручною заміною на той час. Такий собі стрімкий злет.

Мені було нескладно писати про все це. Я закінчила журфак та багато років вже працювала з молодіжною темою на ТБ та в запорізьких газетах. Отже, в усе я в'їхала дуже швидко. Але, звичайно, мої інтереси теж просочилися у журнал. Х3М на той момент був суто реперським та спортивним, я ж була з 15 років з тусовки неформалів-рокерів.

Балансувати виходило. Я (і звичайно не тільки я) писала про туси та рок, інші хороші журналісти про хіп-хоп. В нас були дуже класні люди. Вони писали іноді за копійки, просто заради ідеї.

Журнал розвивався у різні боки, що, я вважаю, було йому тільки на користь. Я їздила на фестивалі, ми робили інтерв'ю з мега-зірками, типу Korn чи Slipknot.

В мене був суперексклюзив з Exploited! Уявіть собі, мега-зірки світового панк-року. Я така рада була. Сиділи в фойє готелю після концерту з колективом і чекали, коли вокаліст вийде давати інтерв'ю, а він все не йшов і не йшов, а пацани з колективу все наливали і наливали. І коли він вийшов, мені здавалося, що я розумію його шотландський акцент просто, як богиня! Ми теревенили про різне. Писали на диктофон. Дооовге таке інтерв'ю. Він розказував, що його жінка сидить за наркоту, він її чекає. Потім запросив гуляти мене, а я втекла від нього. Коротше кажучи, на наступний вечір я взагалі не змогла розшифрувати, що він казав, через його дикий акцент. Здогадувалася і згадувала.
В кінці нульових українська журналістика провалилася в чергову кризу. Зарплати зменшувались, видання скорочували штати. Довгий час Птиця не розповсюджувала обставини свого звільнення, але воно відбулося не з її ініціативи.

Птиця
головред
Конфліктів з начальством не було. Просто мені якось «без оголошення війни» раптово сказали: «А ми інших знайшли». Як я зрозуміла — дешевших. Ну ок.

Незважаючи ні на що, я відчуваю гордість за те, що в кінці моєї «каденції» наші продажі суттєво зросли. І навіть зараз, коли вже пройшло більше десятка років, до мене підходять люди і дякують за «дитинство». Отже, ми робили щось дуже важливе у той час для молоді України. Це були неймовірні чотири роки!
Після звільнення Птиці Х3М почав помітно худнути та занепадати, а в 2010 остаточно припинив існування. Як і більшість паперових видань нульових, він став жертвою двох надприродних сил: світової фінансової кризи та інтернету. Тисячі пірсингованих міленіалів по всій Україні залишились без улюбленого видання. Вони подорослішали, але до цих пір зберігають коробки зі стопками яскравих журналів на балконах і під ліжками в батьківських домівках.
Опубліковано 13 травня 2021

Всі тексти автора
Ми уже готуємо лонгрід про молодшого брата Х3М — журнал МОЛОКО.
Щоб пришвидшити нашу роботу, підтримайте редакцію гривнею!
Ще більше цікавого: