Шерман Дрозд
Криваві жертви і магічні війни. Чим жили українські сатаністи 90-х
В 1990-х українці повально захопилися езотерикою, окультизмом та сатанізмом. Для більшості це було просто модною забавкою в похмурій обгортці, але для деяких поклоніння Дияволу стало абсолютно серйозною і глибокою практикою, нерідко з трагічними наслідками. Намагаємося розібратися у цьому феномені.
Сатанізм був лише частиною великої хвилі езотерики, яка накрила Україну після розпаду СРСР. Атеїстична доктрина не працює, державний апарат розвалений, а тому спасіння доводиться шукати в старих та нових релігіях. Розгублені люди чекають на Апокаліпсис разом з «Білим братством», заряджають воду біля телевізорів, купують соняшникову олію під брендом «чудотворний єлей зі святих земель» та шукають у небі НЛО.

Чимало фактичного матеріалу про український сатанізм можна знайти у статті Валентина Петрика для журналу «Релігієзнавство в Україні» (1999). Ґрунтуючись на повідомленнях преси та міліції, автор перелічує різні сатанинські угруповання: «Присвячений Сатані лицарській орден чорної меси», «Орден чорного кола» , «Зірка смерті», «Орден SA», «Партія сатаністів», «Церква Сатани», «Чорне Братство», «Чорний орден», «Легіон темряви» та інші. В одному тільки Києві діяли десятки сатанинських сект, до яких входило приблизно 250-300 осіб. Однак сатанізм не був суто столичною модою — він охоплював усю країну. Петрик зазначає, що в Україні (на момент публікації статті) існує щонайменше 800 сатанинських об'єднань.

В пресі тих років знаходимо чимало повідомлень про дияволопоклонників. Наприклад, в 1993 році у столиці на свято Івана Купала на київській Лисій горі була затримана група сатаністів, що збиралася принести у жертву собаку. В цей час у Кіровограді учні 8-10-х класів однієї із середніх шкіл створили секту. Вони планували принести в жертву 666 тварин та людей; кожне вбивство живої істоти школярі фіксували в щоденниках. «Найбільшою» їхньою жертвою став юнак з сусідньої школи. У Черкасах протягом 1995-1998 років активно діяла секта сатаністів, яку очолював колишній викладач середньої школи. Під час ритуалів він ґвалтував неповнолітніх. В Ужгороді сатанинська група «Монархія» займалися нелегальним виробництвом спиртних напоїв та рекетом.

Найвпливовішою сатанинською сектою Києва був «Орден чорного хреста», який заснували в 1995 році. Він мав філії в Одесі, Львові та містах Київської області. Після розпаду «Ордену чорного хреста» утворилися «Зірка смерті» (переважно хлопці-підлітки) та «Орден SA» (переважно дівчата-підлітки). Останню організацію утворила сестра Анна, відома своїми сексуальними подвигами.

В інтерв'ю для газети «Факты и комментарии» (1998) вона розповіла про сатанинський шабаш, що супроводжувався сексуальною оргією у міліцейському гуртожитку з офіцерами МВС. Інші члени «Ордену чорного хреста» розповідали, що вона була «сильним вівтарем, який міг витримати до 10 чоловіків за ритуал». Жертвоприношення тварин Анна разом із сестрами по ордену здійснювала у відомому недобудованому корпусі психіатричної лікарні ім. Павлова.

Валентин Петрик
Цитата зі статті, 1999
До сатанинських об'єднань приводять різні причини: нудьга, нереалізованність, іноді відчай, спроба утвердитись, пошук гострих вражень та інше.

Керівник однієї сатаниської групи (на перший погляд склав враження ерудованої людини з розвинутим інтелектом) розповів, що давно стоїть на обліку у психдиспансері і має інвалідність, тому може влаштуватись на «нормальну» роботу. (...) Родичі йому порадили побільше спілкуватися з православними ченцями. Так він і зробив, але одного разу вони його намагалися зґвалтувати. Після цього випадку він втратив віру у християнство і став захоплюватись сатанізмом.
Словом, це була нова і скажена реальність. Герої нашої статті також намагалися по-своєму вписатися в неї. Хтось побачив в сатанізмі спосіб розважитися з однолітками, а хтось — життєвий шлях, який максимально чітко співпадав зі світоглядом. Це зовсім різні, але тим не менш цікаві історії.

Художника, письменника і музиканта Андрія Страхова читачі Амнезії знають за матеріалом про львівський фестиваль «Альтернатива» 1995 року — він був одним з учасників; напевно, його можна назвати одним з перших сатаністів Києва. Хоча сам він не сприймає своє тодішнє захоплення всерйоз.

Андрій Страхов
колишній сатаніст
В той час це була локальна тусовка в кафе «Морозко» та біля Університету. Весь наш сатанізм будувався довкола дез-метал-сцени і зводився до цвинтарного ритуального пияцтва. Наші ритуали були схожими на буфонаду, але інколи траплялися цікаві історії.

Був випадок поїдання останків на Байковому кладовищі. Це були дуже старі кістки, які ми знайшли в дуже старому закинутому підземному склепі. Гризли їх і запивали горілкою. Словом, це все було більше профанацією, ніж серйозним окультизмом.

З тематичної літератури читали «Трон Люцифера» Єремея Парнова. На початку 90-х почався видавничий бум на окультну літературу, містику, горор. Я віддавав перевагу не книгам по окультизму, а художньо-містичній літературi — наприклад, творам Густава Майрінка, якого в 91-му почали видавати.
Якщо історія Андрія — це про те, як поціновувачі важкої музики влаштовували пекельну гульню та просто любили випити на цвинтарі, то наш наступний герой ставився до спілкування з темними силами досить серйозно. Він попросив представити його іменем Бехеріт, яке він обрав в ордені Argentum Astrum, утвореному в місті Прилуки.
Сатанинська меса в Прилуках, 2006 рік
Історія навернення Бехеріта до сатанізму типова у тому сенсі, що відбулася на фоні релігійно-духовного вакууму: «потрібно у щось вірити».

Бехеріт
сатаніст
Я був фанатом Цоя, і я потрапив до нього на могилу в 1991 році. Мене відвезла туди мати, яка була перекладачкою у Свідках Єгови. Їй треба було їхати в Санкт-Петербург, і я з нею відправився з домовленістю, що відвідаю могилу Цоя. Я був тоді настільки фанатом Цоя, що коли Віктор помер, я приніс додому вінки, тексти і зробив домашній меморіал.

Після цієї поїздки у мене зародився момент, що потрібно у щось вірити. Мене завжди тягнуло в містицизм. Я завжди хотів, щоб це все було більш яскравим. Водночас я не міг втекти від дійсності. Вся молодь тоді належала до кримінальних угрупувань. Відбувався постійний двіж. А я ці речі просто поєднував.

На Петрівці я скупив дуже велику бібліотеку окультних книг. Ночами спускався в підвал і читав їх насамоті.
В 1994-ому році активно розвиваються дез-метал та блек-метал сцени. Бехеріт починає цікавитися такою музикою. В багатьох текстах, які він самостійно перекладає, він чує заклинання. І хоча частину з них він розумів, знайти щось схоже у християнського та кабалістичного Папюса було складно. Зате його слух захоплювала дісторшен-какофонія, а очі — епатажна поведінка музикантів цих жанрів.
Концерт гурту Lucifugum у Житомирі, 1996. Зверніть увагу на маленький сатанинський вівтар перед барабанною стійкою
Саме завдяки музиці Бехеріт знаходить першого однодумця, з яким вирішує заснувати сатанинський орден. Згодом до них приєднується третій хлопець. Культисти пов'язали теософію Лавея з практиками з Гримуара Гонорія та Алістера Кроулі. Вони проводили месу кожні три місяці та виготовляли власні магічні інструменти.

Бехеріт
У 95-му я грав дез-метал на акустичній гітарі в центрі творчості. До мене підійшов хлопець — мій тезка — і похвалив мене. Ми розговорилися, і я помітив, що у нього на черевиках алюмінієві хрести з церкви прибиті до каблуків. А у мене на шиї ще з 13 років висіли перевернуті хрести.

Тезка каже мені — давай після репетиції підемо до мене додому. Я приходжу і бачу у нього на стіні на повний зріст богиню Остара, здорову ляльку. Він дістає свої талмуди, а у нього ті ж книги, що й у мене. Ми настільки охуїли один від одного, що вирішили разом практикувати магію. Після місяця нашого знайомства ми серйозно задумалися про пошук однодумців. Якраз наближалася Вальпургієва ніч. Ми розмістили оголошення, що Орден Argentum Astrum шукає людей. Визначили точку зборів, прийшло чоловік десять, які нічого не знали. Серед них був один явно начитаний, ставив багато питань. Його ми і посвятили в свої практики. Пізніше він взяв собі ім'я Садист. Моє ім'я було Бехеріт, ім'я тезки — Каїн.

Ми створювали власні ритуальні предмети. Знайшовся людський череп, ми з нього зробили чашу відповідно до законів магії. Кожен точив свій ніж, закопував на кладовищі, наносив знаки. Це був серйозний підхід до культу. Нас не цікавили наслідки, ми хотіли бачити результат — те, що ти робиш. Якщо ти створив ніж, і цим ножем приносиш жертву, то повинен був бути результат. Багато про що мені страшно розповідати... результати були.

Ми успішно здійснювали ритуали навіть в заповідних зонах, біля пам'ятників архітектури. Робили це під різними речовинами. До нас підходили гопники, просто дивилися на нас — і нам не можна було слово сказати. Вони просто просили пляшку води, ми їм давали, вони йшли геть. Що можна у нас було питати? Ми лежали в колі, в мантіях, а мечі та ножі були у крові жертв.

«Амнезія» існує тільки завдяки вашій підтримці. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

Орден поступово розростався, на піку в ньому нараховувалося 12 учасників. Саме тоді члени Argentum Astrum дізнаються про існування Ордену Дракона. Починаються магічні війни.

Бехеріт
Лідер цього Дракона був cпадковим магом, його мати була окультною особистістю. Вона йому залишила гримуар. Половина людей, яким він показав свої книги та щось там начесав, покинули нас і перейшли в Орден Дракона.

Прийшов до мене цей чувак і сказав, що два графства не можуть правити в одному місті. У нас почалася магічна війна. Мені додому приносили вінки з кладовища з землею. Уяви, як було моїм батькам, які взагалі не розуміли, що відбувається.

Ми почали інвольтувати ворогів (наводили вроки — прим.ред.), а вони — нас. Ми служили меси з ритуальними вбивствами мало не щотижня. Мене двічі ледь не вбило колодами, ледь не відрізало голову. Мого брата єбашило дуже жорстко. Ми ходили і постійно стежили за знаками. Прокидаючись щоранку і слухаючи спів птахів, ти міг розуміти, чого остерігатися. Доходило до того, що ми приходили на територію, де ці люди проводили ритуал, збирали голубині голови, шматки надгробних плит в мішок і приносили їм зі словами: «Ви цим намагалися нас налякати?». Вони були охуївшими, тому що не розуміли, як ми знайшли місця проведення ритуалів.

Орден Драконів розпався, коли главу вдарили по голові, і він забув навіть як його звати. Під час цієї бійні деякі люди з'їхали з глузду. Деяких покрутило. В результаті залишилися я, Садист і Ангел.
Сатанинська меса в Прилуках, 2006 рік

Бехеріт
Я проводив ритуали до 2014 року. Потім я переїхав в іншу країну. Нові інструменти не хотів створювати. Це не те буде. Вдруге не вийде. Витягнути через кордон не можна.

Але в душі я розумію свій шлях. Я думав про те, що може ця «дитяча забавка» пройде, але нічого не змінилося.

Я живу єдиною заповіддю: роби те, що бажаєш. Це найкращий шлях, але не варто забувати, що за всі бажання треба платити. Мені завжди подобалося, що сатаністи — це противники брехні. Якщо ти не вивозиш, не треба сюди лізти. Приходили люди, підписували кров'ю договір з Дияволом зразка XVI сторіччя. Їм ставало зле під час ритуалів, вони втрачали свідомість. Але нам було все одно. Ми не любили показуху, ми не перевертали хрести, не здійснювали наругу над могилами. Крім тих випадків, коли потрібні були артефакти.

Я розумію, що наробив багато зайвого. Приходили люди і просили розвалити сім'ю. Я був молодий і відповідав: «Нема питань». Раз, і сім'я зруйнована. Хтось мене образив, а через місяць його портрет вже на похоронній плиті. Я приходив на кладовище і питав: «Ну що, довийобувався?» Але я розумію, що за все це доведеться заплатити. Я визнаю свої гріхи.
Опубліковано 20 жовтня 2021

Всі тексти автора
Сподобалася стаття? Підтримай редакцію будь-якою сумою!
«Амнезія» досліджує українське забуття: