ОЛЕКСАНДР СІМЧУК

Перший сатиричний журнал «Шершень»: несмішні жарти і розкішна графіка

«Шершень» проіснував лише кілька місяців у 1906 році, але увійшов в історію. На його сторінках жартували про політику Іван Франко, Леся Українка та багато інших зірок. Політичні панчі сторічної давнини зрозуміти складно, зате графічні роботи вражають досі.
Це був період політичної кризи та першої революції. «Кривава неділя», робітничі страйки по всій території імперії, погроми поміщицьких маєтків; за 1905 рік тільки в Україні спалахнули 4 тисячі дрібних селянських повстань.

Царський режим був змушений піти на поступки: у жовтні 1905-го Микола II видав свій «Маніфест», де проголошувалися політичні свободи і 8-годинний робочий день. Заборона української мови була відмінена, з цензурою стало трохи простіше. Ще й намічалися перші вибори в Державну Думу. Ідеальний час, щоб запустити сатиричний медіапроект.

Київська газета «Громадська думка» 3 січня 1906 р. оголосила про вихід журналу «Шершень» − щотижневика «з малюнками й картинами на суспільні й політичні теми, за типом столичних сатиричних журналів». Одразу ж з'ясувалося, що чутки про пом'якшення цензури були дещо перебільшеними. Перший випуск «Шершня» повністю конфіскували. Тим не менше, журналу вдалося проіснувати аж сім місяців.

Всього вийшло 26 випусків. На жаль, їх все ще не оцифрували. Але повну підшивку можна взяти у Національній бібліотеці ім. Вернадського, і обережно пофотографувати найкращі сторінки. Що ми і зробили.
Періодика на той час уже була досить розвиненим бізнесом в Україні (про що ми писали в нашому огляді дореволюційної газетної реклами). Однак видання були виключно російськомовними. Маніфест 1905 року дав великий поштовх саме україномовній пресі.

Ідея «Шершня» виникла одразу ж після царського маніфесту, на підготовку пішло два місяці. Перші збори редколегії відбулися на Андріївському узвозі, 15 — в тому самому «Замку Річарда». Всього за півроку редакція тричі міняла адресу.

Видавцем «Шершня» був Володимир Лозинський — уродженець Кам'янця-Подільського, громадський активіст і борець з самодержавством. В молодості навіть був учасником таємної революційно-терористичної організації «Народна воля», але пізніше переключився на спокійнішу видавничу діяльність.

Серед авторів — парад зірок. Тексти писали Іван Франко, Леся Українка, Агатангел Кримський, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Олесь, Михайло Коцюбинський та багато інших.

Ясна річ, майже всі вони публікувалися під дурнуватими псевдонімами. На сторінках «Шершня» ми спостерігаємо ціле комашине царство: Шершень Миргородський, Шершень Полтавський, Хома Шершень, Чміль, Оса, Бджола, Комар, Муха, Комаха, Сліпень Оводович і просто Дзз.

«Амнезія» — це археологія української культури. Читай нас всюди:

Телеграм
Інстаграм
Фейсбук

Оцінити політичні жарти 1906 року досить складно. Злободенний гумор швидко стає неактуальним. І сто років по тому навіть професійний історик навряд чи розбереться в усіх референсах. З іншого боку, деякі дотепи настільки добре римуються із сучасною політикою, що можна волати вголос.

Теми тогочасних жартів, насправді, мало чим відрізняються від сьогоднішніх. Жадібні бюрократи, брехливі депутати, продажні силовики, погромщики на зарплаті... А також, звісно, кляті москалі.
Але найголовніше — графіка. Зазвичай професійний рівень газетних карикатуристів був невисоким. «Шершень» був на голову вище всіх своїх побратимів і конкурентів, адже до створення візуальної частини долучилися визнані художники. І це помітно.

Карикатури та графічні роботи створювали Михайло Яковлев, Іван Бурячок, Володимир Різниченко, Опанас Сластіон (про якого ми згадували в матеріалі про ранній український звукозапис) та багато інших.
Своєрідним running gag для «Шершня» став Дмитро Піхно, головред чорносотенного видання «Киевлянин». Його злісно підколюють чи не в кожному випуску. Паралелі із сучасними медіасрачами проведіть самостійно.
Окрема категорія малюнків у «Шершні» — ілюстрації до Шевченка. Культ Кобзаря серед української інтелігенції на той час уже остаточно оформився. Шевченківськими рядками коментують злободенні проблеми.
Все ще невідомо, якою була формальна причина закриття «Шершня». В липні 1906 року було надруковане оголошення, що журнал «тимчасово» припиняє діяльність. Подібна доля спіткала чимало пост-революційних видань. Політичні свободи були досить швидко згорнуті, а борці з царським режимом пішли назад у підпілля (або в Сибір). Однак навіть півроку вистачило, щоб «Шершень» залишився важливою віхою в історії української журналістики та мистецтва.
Опубліковано 6 липня 2019
«Амнезія» досліджує українське забуття: