Катерина лебедєва
«Однокласник»:
найдобріший підлітковий журнал 90-х
Розповідаємо про золоту епоху улюбленого видання романтиків та відмінників.
Сплести хлібницю з лози? Поворожити на картах таро? Вивчити бойові мистецтва Київської Русі? Усі ці та багато інших забаганок задовольняв у 1990-ті роки журнал «Однокласник». На початку 2000-х тиражі почали падати — з'явився інтернет, — але «Однокласник» на той час вже встиг побути культовим підлітковим виданням. Динамічна мова і жвавий стиль викликали довіру у юних читачів. Архівні номери і досі підкорююють різноманіттям тем, які висвітлювали автори журналу: історія України, стосунки між дівчатами і хлопцями, плітки про голівудських акторів, замітки про українські альтернативні гурти... Вражає кількість матеріалів про НЛО та подібні загадкові явища: в цьому «Однокласник» теж віддзеркалював епоху, шалені 90-ті.
Усі зображення клікабельні. Натисніть, щоб збільшити.
Журнал був заснований у 1923 році під назвою «Червоні квіти», у 1930-х перейменований на «Піонерію», а вже в 90-х став «Однокласником». Під цією назвою він виходить і досі.

Цитую лист до 70-ліття журналу (1993) від головного редактора ОК з 1984 по 2003 роки Сергія Чиркова:

«Перший номер побачив світ у пореволюційні роки, які були густо пофарбовані в червоний колір і які сьогодні хочеться якнайшвидше забути. Та минуле забувати не слід, бо воно — історія України, нашого часопису зокрема. Так, журнал народився на хвилі тотальної ідеологізації дитинства. Про це свідчать і дві його перші назви („Червоні квіти", „Піонерія"), і, значною мірою, зміст найстарішого дитячого журналу. Але я гортаю підшивки різних років і бачу, що через кожну книжку проходить лінія, яка поділяє її на дві половини. Першу було продиктовано комуністичними наставниками, другу — писало саме життя. І саме завдяки оцій другій половині наж журнал завжди залишався улюбленцем школярів. З ним охоче співробітничали кращі літературні сили України».

Спеціально для журналу писали свої твори Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Микола Трублаїні, Наталя Забіла, Остап Вишня, Григір Тютюнник. На його сторінках свого часу дебютували Петро Панч, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Оксана Забужко, а також авторка цієї статті і головний редактор «Амнезії» Назар Шешуряк.
У журналі були десятки постійних рубрик: «Фан-клуб», «Спортзал», «Салон краси», «Уроки ґречності», «Колекція чудес», «Консультації астролога», анекдоти. Кожен номер вміщував «Бібліотечку однокласника»: сторінки, які треба було вирвати з середини журналу і скласти в окрему книжечку. Теми цих міні-книжок були різними: про гетьманів України і виховання котів; про українську демонологію і ніндзя. У 90-ті «Однокласник» підкоряв і тим, що друкував зарубіжну прозу — детективні, фантастичні, пригодницькі романи.

Не оминав «Однокласник» і теми шоу-бізнесу: у 1988 році розмістив інформацію про першу гастроль у СРСР групи «Scorpions» (приємно знати, що колись у них була і перша гастроль, а не лише тисяча останніх). В одному з номерів ОК знаходимо матеріал під назвою «Найтемніші зірки» — про Вупі Голдберг і Едді Мерфі.

Домінуючою темою журналу була астрологія та таємничі явища, зокрема НЛО, гіпноз, левітація. Кілька обкладинок журналу виходили з фотографіями тварин-символів року. Одна з «Бібліотечок журналу «Однокласник» містала карти таро з детальною інструкцією до застосування: їх треба було вирізати, приклеїти на зелений картон, загорнути в червону тканину.
Важливою рубрикою були поради юним читачам — відповіді на листи про розповсюджені підліткові проблеми. У другій половині 1980-х — першій половині 1990-х ця рубрика мала назву «Во Вік», вів її Володимир Чистяков.

Після нього естафету перейняв Юрій Нікітінський — нині відомий дитячий письменник. На роботу Юрій потрапив у 1996 році через знайомого Рому, випускового редактора еротичного журналу «Лель». Справа в тому, що Сергій Чирков був одночасно редактором і «Лель», і «Однокласника». А у Нікітінського у «Лель» вийшло кілька оповідань, тож його ім'я вже було на слуху у Чиркова.

Юрій Нікітінський
заввідділом молодіжних проблем
«Коли я прийшов на посаду заввідділом молодіжних проблем, в „Однокласнику" чесно читали всі листи. Талантам приділяли увагу. Сторінка „Во Вік" була дуже популярною, і потрібно було вигадати альтернативу. Головред Чирков придумав рубрику „Майдан" (до того, як це стало трендом), і я став відповідати на проблемні листи. Мішками їх вже не надсилали — наклади падали у ті роки, і ми сильно раділи, коли вдавалося утримати тираж, або навіть підняти його на 1000 чи 2000 примірників.

Одного разу довелося звернутися до юриста, аби відповісти на листа. Дівчинка написала, що її гвалтує рідний дядько, і питала поради. Я побіг до юриста, з'ясував її подальші кроки і написав їй окремо від імені редакції. А випуск з універсальними порадами на цю тему для дівчат вийшов через півроку: тоді ще не було технологій, які дозволяли би зробити журнал за пару тижнів.

Був ще лист від дівчини-панка, єдиної на все село. І вона розповідала дуже відверто про свій досвід стосунків з хлопцями. Наче Емануель! Не очікував такої відвертості від 14-літньої».

«Амнезія» потребує вашої допомоги, щоб не зупинятися. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

Юрій Нікітінський писав в ОК про проблеми молоді, стосунки, шоу-бізнес, іноді робив інтерв'ю «на обкладинку». Користувався двома псевдонімами — Шарлотта Плющ і Ю. Вірність. Персонажі ці ніби вели діалог між собою.

«Було прикольно писати від жіночого імені і тут же протиставляти чувака, — каже Юрій. — Ю.Вірність був більш делікатним, а з Шарлоттою я відривався на повну катушку. Треба надати належне Чиркову і редакції „Однокласника": вони дали мені повну свободу, і я робив все, що хотів. І це було дуже круто. Гарна школа журналістики».

Зізнаюся: у підлітковому віці я фанатіла від матеріалів Шарлотти Плющ і мріяла з нею познайомитися. Коли ж дізналася, що це — Юрій, тоді і зрозуміла справжню суть медіа. Історія псевдоніму почалася ще до ОК, а потім Плющ «перейшла» у видання «Я молодой» та «Новий рок-н-ролл».

Якось до Нікітінського прийшов юнак Андрій Білейчук (мій одногрупник, зараз успішний футбольний агент) і приніс історію про те, що на його курсі пішла чутка, що Шарлотта Плющ вагітна. Мовляв, хтось її знав особисто — живе по сусідству.
«Діти підхопили листування Шарлотти Плющі та Ю.Вірність, був зв'язок між журналом і читачами. Діти — це дуже відповідально. Важливо усвідомити у цьому віці, що дорослі не святі. Треба це перетравити і залишатися людиною», — коментує поетеса, прозаїк Тетяна Крижанівська. Вона працювала редактором відділу літератури в «Однокласнику» з 1995 по 2001 роки. Перед цим, з 1990-о року на цій посаді працював її чоловік, поет Іван Козаченко. Він ще працював у літературній студії «Росинка» — звідти також тексти потрапляли в ОК.

Крижанівська пригадує, як час від часу до редакції навідувався веселий і позитивний Всеволод Нестайко (популярний дитячий письменник, автор «Тореадорів з Васюківки») — це завжди було свято. Згадує професійність художнього редактора, Вадима Вересюка.

Візуально частина в «Однокласнику» теж була неповторною. На сторінках журналу часто з'являлися і комікси. Деякі з них були створені Анатолієм Бєловим, нині художником, перформером, фронтменом квір-гурту «Людська подоба».

Анатолій Бєлов
художник
«Я намалював цей комікс ще років у 12-13 на літніх канікулах у бабусі в селі. У той час я дуже захоплювався коміксами, тоді був бум коміксів і багато хто з моїх однокласників теж малювали комікси. Ми у зошитах малювали сюжети і на перервах показували одне одному свої сюжети. Незабаром захотів надрукувати свій комікс в „Однокласнику", виписував цей журнал ще коли він називався „Піонерія". Мене зустріли дуже добре головний редактор Чирков і ВоВік. Спочатку в журналі надрукували мій маленький комікс, після цього я загорівся ідеєю зробити великий комікс і надрукувати його у журналі.

Сюжет коміксу „Загін по боротьбі з монстрами" народився з величезної кількості відеофільмів категорії Б, які я постійно дивився тоді по кабельному телебаченню на Троєщині. Мій комікс — породження цієї відео-треш культури, на якій тоді виховувався. Я не вигадував завчасно весь сюжет. Просто почав малювати і по кадрах у процесі малювання була вигадана історія. Мій комікс — пост-модерний твір того часу, там є багато посилань на різні фільми».
«Однокласник» виходить друком і досі; редакція так само розташовано на вулиці Дегтярівській у Києві. Має сторінки в Інстаграмі та Фейсбуці, де, зокрема, публікує реп-біографію Лесі Українки. У самому журналі збереглися приблизно ті самі рубрики, що й у 90-ті. Але лише тоді, до появи інтернету, була можливою інтерактивність на сторінках журналу. Глибоким зв'язком з читачами і різноманіттям тем ОК був передвісником онлайн-епохи.
Опубліковано 26 лютого 2021

Скани старих номерів «Однокласника» можна знайти на сайтах Бібліотека українського мистецтва та Читанка

Всі тексти автора
Ще більше цікавого:
«Амнезія» тренує культурну пам'ять. Читай нас всюди:

Телеграм
Інстаграм
Фейсбук