У 1987 році в корпусі 19 Київського політехнічного інституту відбулася виставка, якої українське мистецтво досі не знало. Художники-монументалісти, які зазвичай створювали мозаїки у павільйонах і на зупинках громадського транспорту, представили свої живопис, графіку, скульптуру, кераміку, гобелени. Роботи, які вони досі нікому не показували.

Це була справжня сенсація.

«Особлива зона в мистецтві, а ми — сталкери», — писав у своєму записнику художник Дмитро Нагурний (1946–2019), формуючи концепцію проекту «Погляд».

Нагурний на той час уже був відомий скандальними експозиціями. Наприклад, у 1976 на його виставку в консульстві Польщі увірвався голова Спілки художників Скобліков і з криками «дисидюга» та «антисовєтчик» особисто зривав твори Нагурного зі стін. Його персоналка у 1979 закінчилась приблизно так само. Але з початком Перестройки настрої змінилися.

Літо 1986-го Нагурний провів у Чорнобилі та створив вражаючі портрети ліквідаторів аварії на ЧАЕС. На початку 1987 року він потрапив до лікарні — тоді й народилася ідея «Погляду».

Хоча виставка проходила через рік після Чорнобиля, на темі катастрофи вона не зациклювалася; основним сенсом «Погляду» був мовчазний протест проти методу соціалістичного реалізму. Виставка вперше демонструвала неформальні для радянської дійсності роботи, які насправді й були сучасним мистецтвом.

Кураторів у сучасному сенсі цього слова у «Погляду» не було; організацією займалися Віктор Григоров, Олександр Бородай, Дмитро Нагурний та Ернест Котков. Вони робили огляд робіт, аби відсіяти відверто слабкі та відібрати модерні.

Серед найгучніших імен виставки — Іван Марчук, який на сьогодні вважається живим класиком і одним з найдорожчих українських художників; Ернест Котков, відомий передусім своїми мозаїками та монументальними творами; Неллі Ісупова, яка починала кар'єру на Васильківському майоліковому заводі, а потім перейшла в сферу авторської скульптури; Володимир Пасивенко та Володимир Прядка, які створили те саме велетенське панно для холу Бібліотеки Вернадського; а ще Олександр Бабак, Володимир Бовкун, Анатолій Гайдамака, Валентин Задорожний та багато інших.

Усі вони дуже різні, але «Погляд» виглядає досить цілісно. Помітно, що митці дихали одним повітрям і ловили близькі ідеї. Цей проект видається дуже яскравим зрізом мистецьких пошуків 1980-х.

«Монументалісти, працюючи в рамках свого виду й тяжіючи до філософічності, символів, алегорії, як правило, виявляють ті ж таки риси і в станкових роботах, — писала мистецтвознавиця Ніна Велігоцька. — У взаємозв'язках і взаємовпливах різних видів мистецтва і народився на новому витку історії української культури авангард 70–80-х років. Авангард, який можна назвати мистецтвом асоціативних структур. (...) Авангардисти йдуть „від середини", а не від канону, але своєю духовністю, небайдужістю і ніби оголеністю нервів продовжують розвиток кращих традицій вітчизняного мистецтва».

У першому номері за 1988 рік у культовому журналі «Декоративное искусство СССР» вийшла замітка мистецтвознавиці Галини Скляренко «Выставка киевских монументалистов». У ній вперше у пресі згадується Фріпулья (aka Федір Тетянич), перший перформер в Україні та загалом феноменальна особистість: він пропагував культ безкінечності та одягався у плащ з бляшанок. Але ані його твори, ані згадка про нього не увійшли в альбом «Погляд» (так само як і про майбутню зірку Паркомуни Олега Голосія, який теж брав участь у виставці).

«Коли експозиція була вже змонтована, Федя прийшов і на сходах посеред виставкової зали розмістив три свої роботи, хоча його ніхто і не запрошував, — пригадує Галина Скляренко. — Роботи були цікаві; навіть не на полотні, а на дикті (на дереві — прим.ред): портрет мистецтвознавця Зіновія Фогеля, картина про слонів, які прийшли на водопій („Тварини і я п'ємо з однієї ріки"). Об'єкти він не виставляв, тому що люди тоді погано розуміли, що це таке. Він був парадоксом».

Виставка стала подією року. Після успіху в Києві «Погляд» навіть возили в деякі країни Європи — наприклад, в Чехію та Австрію.

У 1990 році у видавництві «Мистецтво» вийшов друком глянцевий альбом, присвячений виставці «Погляд». Для цього доклав зусиль поет та державний діяч Борис Олійник.

В альбом увійшли не всі роботи, які були на виставці, але увійшли деякі, створені пізніше. Тобто альбом не є каталогом виставки, а своєрідним продовженням великого проекту «Погляд».

Автор усіх фотографій — Ігор Гільбо, але у виданні це забули вказати. За свою кар'єру Гільбо зробив безліч фотографій української радянської скульптури — у видавництві «Мистецтво» вийшло кілька його фотокниг, присвячених скульпторам. Але цим його досягнення не обмежуються: він фотографував того ж Фріпулью, Сергія Параджанова, Марію Приймаченко і навіть Марселя Марсо.

Для зйомок «Погляду» Гільбо роздобув дефіцитну кольорову плівку «Кодак». На пензлі, що на обкладинці альбому, хтось із художників намалював око, а розмите тло вийшло завдяки довгій витримці.

«Час тоді був чудовий, — згадує Гільбо. — Це була перша подібна виставка. Здавалося шаленством, що виставлені ці художники. Ну де ще можна було побачити портрет Параджанова роботи Коткова?! Це був прорив. Ще живий Скобліков, а тут така виставка».

Форзаци альбому оформлені коментарями відвідувачів виставки з «Книги відгуків». Не всі вони позитивні, але очевидно, що байдужим не залишився ніхто: «Ни одна картина впустую не выстрелила»; «Все мазня, кроме чернобыльской темы и эскизов на ватмане»; «Даже абстракция должна иметь смысл, не так глубоко зарытый»; «Все-таки перестройка — это хорошо!».