катерина лебедєва
Мистецтво, що вийшло з-під контролю. Виставка «Погляд»
Легендарна виставка «Погляд» (1987) підсумувала творчі пошуки цілого покоління українських митців. Це була одна з найперших і найгучніших виставок сучасного мистецтва в Україні. Соцреалізм вичерпав себе; прийшов час для чогось небаченого.
Усі зображення клікабельні.
Натисніть, щоб збільшити.
У 1987 році в корпусі 19 Київського політехнічного інституту відбулася виставка, якої українське мистецтво досі не знало. Художники-монументалісти, які зазвичай створювали мозаїки у павільйонах і на зупинках громадського транспорту, представили свої живопис, графіку, скульптуру, кераміку, гобелени. Роботи, які вони досі нікому не показували.

Це була справжня сенсація.
«Особлива зона в мистецтві, а ми — сталкери», — писав у своєму записнику художник Дмитро Нагурний (1946–2019), формуючи концепцію проекту «Погляд».

Нагурний на той час уже був відомий скандальними експозиціями. Наприклад, у 1976 на його виставку в консульстві Польщі увірвався голова Спілки художників Скобліков і з криками «дисидюга» та «антисовєтчик» особисто зривав твори Нагурного зі стін. Його персоналка у 1979 закінчилась приблизно так само. Але з початком Перестройки настрої змінилися.

Літо 1986-го Нагурний провів у Чорнобилі та створив вражаючі портрети ліквідаторів аварії на ЧАЕС. На початку 1987 року він потрапив до лікарні — тоді й народилася ідея «Погляду».

Хоча виставка проходила через рік після Чорнобиля, на темі катастрофи вона не зациклювалася; основним сенсом «Погляду» був мовчазний протест проти методу соціалістичного реалізму. Виставка вперше демонструвала неформальні для радянської дійсності роботи, які насправді й були сучасним мистецтвом.
Олександр Балакін — «Атомна Єва»
Олександр Дубовик — «Діалог»
Наталія Вітковська — «Випадкове світло»
Анатолій Гайдамака — «Материн сад»
Дмитро Нагурний — «Євксинія»
Лариса Міщенко — «Рівновага»
Кураторів у сучасному сенсі цього слова у «Погляду» не було; організацією займалися Віктор Григоров, Олександр Бородай, Дмитро Нагурний та Ернест Котков. Вони робили огляд робіт, аби відсіяти відверто слабкі та відібрати модерні.

Серед найгучніших імен виставки — Іван Марчук, який на сьогодні вважається живим класиком і одним з найдорожчих українських художників; Ернест Котков, відомий передусім своїми мозаїками та монументальними творами; Неллі Ісупова, яка починала кар'єру на Васильківському майоліковому заводі, а потім перейшла в сферу авторської скульптури; Володимир Пасивенко та Володимир Прядка, які створили те саме велетенське панно для холу Бібліотеки Вернадського; а ще Олександр Бабак, Володимир Бовкун, Анатолій Гайдамака, Валентин Задорожний та багато інших.

Усі вони дуже різні, але «Погляд» виглядає досить цілісно. Помітно, що митці дихали одним повітрям і ловили близькі ідеї. Цей проект видається дуже яскравим зрізом мистецьких пошуків 1980-х.
Микола Шкарапута — «Срібне дерево»
Віктор Григоров — «Чаша згоди»
Володимир Ісупов — «Богоматір»
Іван Марчук — «Роздуми»
Євген Петренко — «Янгол»
Володимир Марусенко — «Портрет хлопчика»
Олександр Мельник — «Ми ідолопоклонники»
Костянтин Косаревський — «Після зливи»
«Монументалісти, працюючи в рамках свого виду й тяжіючи до філософічності, символів, алегорії, як правило, виявляють ті ж таки риси і в станкових роботах, — писала мистецтвознавиця Ніна Велігоцька. — У взаємозв'язках і взаємовпливах різних видів мистецтва і народився на новому витку історії української культури авангард 70–80-х років. Авангард, який можна назвати мистецтвом асоціативних структур. (...) Авангардисти йдуть „від середини", а не від канону, але своєю духовністю, небайдужістю і ніби оголеністю нервів продовжують розвиток кращих традицій вітчизняного мистецтва».
Леся Довженко — «Пейзаж для двох»
Ернест Котков — «Муза» (портрет С. Параджанова)
Валентин Задорожний — «Дружба народів»
Іван Марчук — «Квітуча планета»
Володимир Недайборщ — «На краю»
Володимир Пасивенко — «Луг спогадів і надій»
У першому номері за 1988 рік у культовому журналі «Декоративное искусство СССР» вийшла замітка мистецтвознавиці Галини Скляренко «Выставка киевских монументалистов». У ній вперше у пресі згадується Фріпулья (aka Федір Тетянич), перший перформер в Україні та загалом феноменальна особистість: він пропагував культ безкінечності та одягався у плащ з бляшанок. Але ані його твори, ані згадка про нього не увійшли в альбом «Погляд» (так само як і про майбутню зірку Паркомуни Олега Голосія, який теж брав участь у виставці).

«Коли експозиція була вже змонтована, Федя прийшов і на сходах посеред виставкової зали розмістив три свої роботи, хоча його ніхто і не запрошував, — пригадує Галина Скляренко. — Роботи були цікаві; навіть не на полотні, а на дикті (на дереві — прим.ред): портрет мистецтвознавця Зіновія Фогеля, картина про слонів, які прийшли на водопій („Тварини і я п'ємо з однієї ріки"). Об'єкти він не виставляв, тому що люди тоді погано розуміли, що це таке. Він був парадоксом».

«Амнезія» існує тільки завдяки вашій підтримці. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

Виставка стала подією року. Після успіху в Києві «Погляд» навіть возили в деякі країни Європи — наприклад, в Чехію та Австрію.

У 1990 році у видавництві «Мистецтво» вийшов друком глянцевий альбом, присвячений виставці «Погляд». Для цього доклав зусиль поет та державний діяч Борис Олійник.

В альбом увійшли не всі роботи, які були на виставці, але увійшли деякі, створені пізніше. Тобто альбом не є каталогом виставки, а своєрідним продовженням великого проекту «Погляд».
Віктор Григоров — «Моя Джоконда»
Дмитро Нагурний — «Дезактиватор»
Володимир Недайборщ — «Епілог»
Ілля Толкачов — «Натюрморт з сухими квітами»
Володмир Федько — «Григорій Сковорода»
Володимир Задорожний — «І буде син, і буде мати...»
Олександр Миловзоров — «Благовіщення»
Ернест Котков — «Метеор»
Автор усіх фотографій — Ігор Гільбо, але у виданні це забули вказати. За свою кар'єру Гільбо зробив безліч фотографій української радянської скульптури — у видавництві «Мистецтво» вийшло кілька його фотокниг, присвячених скульпторам. Але цим його досягнення не обмежуються: він фотографував того ж Фріпулью, Сергія Параджанова, Марію Приймаченко і навіть Марселя Марсо.

Для зйомок «Погляду» Гільбо роздобув дефіцитну кольорову плівку «Кодак». На пензлі, що на обкладинці альбому, хтось із художників намалював око, а розмите тло вийшло завдяки довгій витримці.

«Час тоді був чудовий, — згадує Гільбо. — Це була перша подібна виставка. Здавалося шаленством, що виставлені ці художники. Ну де ще можна було побачити портрет Параджанова роботи Коткова?! Це був прорив. Ще живий Скобліков, а тут така виставка».
Форзаци альбому оформлені коментарями відвідувачів виставки з «Книги відгуків». Не всі вони позитивні, але очевидно, що байдужим не залишився ніхто: «Ни одна картина впустую не выстрелила»; «Все мазня, кроме чернобыльской темы и эскизов на ватмане»; «Даже абстракция должна иметь смысл, не так глубоко зарытый»; «Все-таки перестройка — это хорошо!».
Опубліковано 20 травня 2021

Джерело зображень: скан альбому. Читайте також статтю про Дмитра Нагурного на сайті «Бібліотека українського мистецтва»

Всі тексти авторки
Сподобалася стаття? Закинь редакції кілька монет!
«Амнезія» — це погляд в минуле: