Влад Яковлєв
Yarn, Blemish та інші пригоди Олександра Юрченка
Олександр Юрченко (1966-2020) відповідальний за цілу низку яскравих експериментальних альбомів: в його доробку знайдеться і веселий інді-рок, і багатошаровий авангард. Розбираємось у різноплановому спадку музиканта, завдяки якому українські 90-ті звучали особливо пронизливо.
Олександр Юрченко (1966-2020) — один з найцікавіших і найнесподіваніших музичних експериментаторів України. Протягом 1990-х він долучився до безкінечної кількості різноманітних музичних проектів, жоден з яких не вписувався у будь-які жанрові рамки. Синті-поп, індастріал, пост-рок, ембієнт, фанк, дарк-фолк, імпровізаційна модальна музика — називайте як хочете. Юрченко грав на синтезаторах, електровіолі і саморобних інструментах. Записував спільні альбоми з Катею Chilly та Світланою Няньо. Створював графічні ілюстрації та літерації.

Будучи досить приватною людиною, Олександр не залишив після себе інтерв'ю, хоча такі спроби були у другій половині 2010-х. Проте музикант відмовлявся — можливо через те, що музикою він сказав куди більше. Спробуємо в нашій статті розкласти по поличках його вражаючий спадок.
Олександр Юрченко, початок 90-х. Фото Івана Москаленка
У 1990-му році 24-річний Юрченко знайомиться з київськими музикантами та майбутніми колегами по багатьох проектах: Іваном Москаленком (Dj Derbastler), Леонідом Бєлєєм, а згодом і з Віктором Пушкарем. Саме це знайомство стало ключовим для його творчості. Молоді музиканти вирішили створити проект, який з легкої руки Москаленка отримав назву «Електрики», оскільки майже усі учасники були колегами.

Віктор Пушкар
В нас виявилось багато спільних музичних інтересів, десь від панку до фрі-джазу і мінімалізму. Я запропонував себе як клавішника і звукорежисера. Хлопці почали збиратись у мене вдома. Ми могли записати за одну сесію дві-три імпровізації... Якщо користуватись точними термінами, це була імпровізаційна модальна музика. Ми грали поза типовими для Києва форматами. Що з тим робити далі, не думали взагалі. Влітку 1991 року було загальне відчуття, що ми вирвались на волю. Виходило дещо щире та енергійне.
За короткий термін «Електрики» записали два альбоми і припинили існування. Згодом Пушкар створює «Blemish», а решта музикантів задумали новий гурт, який отримав назву «Yarn».

YARN

Виступ Yarn в КНУТД, 1992

Леонід Бєлєй
Вже не згадаю, хто запропонував ідею створення проекту Yarn, який би поєднував середньовічну естетику, народні мотиви і деякі сучасні на той час напрямки альтернативної музики. Оскільки музиканти київського андеграунду початку 90-х тісно спілкувались з молодими художниками, які навчались в Художній академії, то Євген Таран (гітарист гурту «Цукор Біла Смерть») запропонував нам спробувати на вокал дівчину, яка там навчалася — Ольгу Гориніну. Саме її голос звучить в записаних альбомах «Yarn».
Музиканти почали готувати концертну програму, яку записали у 1991 році та лише раз зіграли на сцені у 1992 році. На барабанах з ними грав Віталій Гаранжа – один з найкращих драммерів Києва того часу. Згодом «Yarn» сконцентрувалися на студійній роботі та дещо змінили свою звукову концепцію.

Іван Москаленко
Оскільки Бєлєй грав на акордеоні, то я запропонував Юрченку, який був завжди радий будь яким експериментам, спробувати цимбали, він погодився і ми поїхали в «Будинок музики», де і придбали інструмент. Восени 1992 року ми записали перший альбом «Yarn».
Під час запису першого альбому Юрченко грав на препарованих цимбалах та електровіолі власного виробництва.

У 1993 році «Yarn» приступає до запису альбому «Вербна неділя», де Юрченко вперше використав ще один саморобний інструмент — своєрідний аналог теорби (щипковий струнний інструмент — прим.ред.), зроблений, за легендою, з решток балконної рами.

Іван Москаленко
Це була дошка, на якій було, здається, чотири струни і гітарний звукознімач. Юрченку доводилося перестроювати інструмент під кожну пісню. В треці «Ангел Мрій» якраз він і звучить. Записувався альбом вдома в Шури. Також ми використовували ритм-машину Yamaha RX-8, яка незадовго до запису з'яилася в Пушкаря.
Після запису «Вербної неділі» у Івана Москаленка виникла ідея записати альбом у дусі хіп-хопу та фанку. Оскільки у нього був власний гурт «Radiodelo», Іван запропонував саме під цією назвою здійснити запис та покликав Юрченка на місце гітариста. Також до роботи долучився Віталій Гаранжа. Все було зафіксовано «вживу» на бобінний магнітофон у домашніх умовах. Москаленко грав на басу та відповідав за звук, Юрченко грав на електрогітарі, а Гаранжа програмував барабани і догравав додаткові партії на ритм-машині та виступив у якості вокаліста, періодично «заганяючи» свій голос у семплер.

З ним же під час запису виникла курйозна історія. Якось він застряг у ліфті і розповів цю історії іншим учасникам, внаслідок чого виникла ідея зробити трек на цю тему. Хлопці швидко написали текст, і записали імпровізовану річ під назвою «Ліфт», де окрім того взяв участь Сергій Фоменко (той самий Фома з гурту «Мандри» — прим. ред.), який виступив у ролі «монтера бригади», що визволяє людину з ліфту. Також на одному з треків засвітився Вадим Югрінов з гурту «Shake Hi-Fi».
Radiodelo, 1993: Москаленко, Гаранжа, Юрченко. Фото Сергія Фоменка
Останнім релізом гурту «Yarn» став сингл «Квітчала в Серпні», до якого увійшли дві композиції. Були використані інструментальні речі з альбому «Вербна неділя», а вокальні партії виконувала Ярина Турянська з івано-франківського гурту «999». Запис голосу та зведення відбувалося на домашній студії Віктора Пушкаря, а згодом ці композиції увійшли до касетної збірки «Сховайся». У 1994 році «Yarn» розпадаються.

BLEMISH

Тим часом Віктор Пушкар створює свій гурт «Blemish» і запрошує Юрченка до запису однойменного ЕР разом з вокалісткою Інгою Блажчук.

Віктор Пушкар
Юрченко був видатним мелодистом. Я писав тексти пісень, програмував ритм-машину і грав на синтезаторах. А він додавав до того зовсім мінімалістичні теми на гітарі або клавішних, і виходила пісня. Інга Блажчук, а потім Тома Медніс, самі придумували свої вокальні партії, але було зрозуміло, за чим слідувати, або від чого відштовхуватись. Коли Олександр пішов з Blemish, мені його бракувало. І за кілька років я переконав його повернутись.

Також ми записували музику під назвою «Omi» — це паралельний проект з тими самим учасниками. Ми чітко домовлялися про це. Я продюсував запис і грав на клавішах, але Юрченка там трохи більше. Інга співає свої власні фонетичні експерименти, на відміну від «Blemish», де задіяно мої вірші.
Кліп 1996 року

ЛІЧИ ДО СТА

У серпні 1994 Олександр Юрченко зафіксував свій головний твір «Лічи До Ста. Симфонія № 1». Записував цю річ у домашніх умовах на касетний магнітофон «Ореанда», використовуючи той самий інструмент зроблений з дошки, смичок та гітарні ефекти. Результатом стала 25-хвилинна симфонія — на той час нічого подібного в Україні ніхто не робив.
У тому ж році Юрченко та його дружина Світлана Незнал створили проект «Merta Zara», який продовжував тему середньовіччя. Олександр грав на електровіолі, а Світлана виконувала свої тексти і грала на мандоліні. Єдиним результатом їхньої роботи став трек «Вбрання», записаний вдома та виданий у вищезгаданій збірці «Сховайся».

Також Олександр активно співпрацював зі Світланою Няньо, результатом чого стали декілька робіт: «Знаєш як? Розкажи» та «Лісова Колекція», зафіксованих у досить стислий проміжок часу. Якщо в останній роботі Юрченко виконував лаконічні мелодійні теми на клавішах, то в «Знаєш як...» він використав ледь не весь свій музичний арсенал: цимбали, дивні перкусії, саморобні струнні інструменти та навіть дзигу. Альбом записувався власними силами і розповсюджувався на самописних касетах.

МАЛЕНЬКІ ЗВІРЯТА СУФІНИ

У той час Юрченко вже активно займався каліграфією і графікою. Прикладом творчих доробків Олександра є дизайн для робіт, в яких музикант сам брав участь, а також оформлення до сольних робіт Леоніда Бєлєя.

Проте головним результатом спільної роботи Юрченка і Бєлєя став проект «Маленькі Звірята Суфіни», назву для якого придумав Дмитро Куровський, лідер чернігівського гурту Foa Hoka.
Музиканти працювали над музикою вдвох, за допомогою синтезатора General Music, в стінах студії «Астероїд». У 1999 році альбом був готовий, і через декілька років був виданим київським лейблом «Quasi Pop» на компакт-диску.

«Амнезія» існує тільки завдяки вашій підтримці. Ви можете підписатися на невеликий щомісячний платіж або зробити одноразову пожертву.

Пізніше Юрченко, Бєлєй і Пушкар створюють новий спільний проект «Suphina Dentata», що стало своєрідним продовженням «Маленьких Звірят...», проте в більш нойзовому ключі. Музиканти записують альбом «Rose De Ciel». Згодом проект покидає Бєлєй, а Олександр з Віктором продовжують грати у «Blemish» у якості клавішного дуету, граючи структуровані імпровізації у київських клубах.
Suphina Dentata, 2003

НЕВИДАНЕ

У той самий час музикантів запрошують взяти участь у створенні нового альбому Каті Chilly. Бєлєй та Юрченко відповідали за музику та аранжування, а на один з треків «Звірят» Катя записала голос. Куратором проекту був Володимир Рудницький. Після довгої роботи альбом отримав назву «Сон». Відбулося декілька презентацій у Києві та Москві, де музиканти грали під плейбек: Юрченко грав на клавішах, Бєлєй на гітарі.
Презентація у Києві, 2000 рік
На жаль, роботу так і не опублікували: за однією з версій, через прохання самої співачки, за іншою — через відсутність партнерів для фінансування. Альбом отримав вузьке поширення через знайомих музикантів, проте згодом до мережі потрапила цифрова копія релізу. В самої співачки лишилися теплі спогади про спільний запис.

Катя Chilly
Юрченко – геній. Він завжди зі мною був зосередженим і спокійним. Дивився немов в середину того на що звертав увагу. Погляд часто лагідний до всього, лагідна посмішка. Леонід теж спокійний, але його посмішка завжди хотіла продовження і жартувати. Пронизливі обоє. Від обох завжди було враження математичного розуму і душі поетів.
Після роботи над альбомом «Сон» музиканти отримують ще одну нетривіальну пропозицію. Їм запропонували створити саундтрек до відеогри, такого собі квесту з жахами. Юрченко та Бєлєй починають працювати над музикою, використовуючи для підсилення гнітючої атмосфери різноманітні звуки, наприклад семпли голосів Гітлера та Мусоліні. В результаті вийшла досить нойзова робота. Розробникам гри результат не сподобався, і подальша робота була припинена, та й сама гра, за чутками, так і не була закінчена. Проте Юрченко таки оформив записи у вигляді альбому, який отримав назву «Розмова йде про частоту 952», а оформлення для релізу зробив музикант і художник Андрій Страхов, давній друг Олександра і учасник гурту «Вербахльос», де після розпаду «Yarn» брала участь Ольга Гориніна.

Андрій Страхов
Саша хотів, щоб в оформленні були використані фрагменти репродукцій зі шкалами радіоприймачів 30-40-х років. Перерив купу старих німецьких журналів і намагався щось зліпити з цього матеріалу, але Сашу не влаштовував ні один з варіантів, і несподівано йому сподобалася одна моя робота, де був зображений великий богомол, що роздирає дитину.

СПАДОК

У 2010-х Юрченко, внаслідок хвороби, практично перестає створювати музику, але продовжує займатися графікою, виконуючи ілюстрації до книжок. З колишніми колегами Олександр спілкувався досить рідко, періодично перетинаючись на різноманітних заходах. За спогадами Світлани Незнал, в останні роки Юрченко підтримував постійний зв'язок лише з декількома близькими друзями.

З другої половини 2010-х відновлюється інтерес до робіт Олександра зі Світланою Няньо, створених у середині 90-х. У 2017 на лейблі «Delta Shock» виходить касета «Знаєш як? Розкажи», а лейбл «Skire Records» видає вініл «Лісова колекція». Виникає ідея видати симфонію Олександра «Лічи до ста». Лейбл «Delta Shock» домовляється з Тадеушом Судніком, ветераном польської експериментальної сцени та звукорежисером який робив мастеринг для українських музикантів ще у 90-х роках, про реставрацію фонограми. Судніку вдалося збалансувати звук та виправити недоліки оригінального запису. Юрченко був дуже вражений результатом та роботою Судніка. Сам Олександр, переживши інсульт у 2018, вже важко хворів і потребував допомоги.

У січні 2020 року відбувся концерт на підтримку Олександра, який відбувся у Docker ZBS, де за збігом обставин за 20 років до цього відбулася презентація альбому Каті Chilly. У заході брали участь колеги музиканта та залишили безліч слів підтримки музиканту. Також була видана спільна книга Олександра з Андрієм Страховим, під назвою «Семь Столбов Молоха», з текстами Андрія 90-х та графічними роботами Юрченка.
Ілюстрації Олександра Юрченка
Нарешті, у 2020 «Симфонія № 1» побачила світ на фізичних носіях: на дисках, у вигляді 100 копій, а також 30 екзмеплярів касет. Альбом «Знаєш як? Розкажи» видали на вінілі.

Олександр дочекався виходу власних робіт та готувався до повного діагностування у березні 2020 року. Безліч людей залишилися небайдужими та допомогли музиканту, проте 27 квітня 2020 року Олександра Борисовича не стало, рівно за місяць до свого дня народження.

Юрченко після себе залишив чималий музичний спадок, який став доступним для прослуховування лише в останні роки. Проте навіть після відходу до іншого світу продовжують виринати з архівів невідомі речі та звукові експерименти Олександра, що тільки чекають свого часу для оприлюднення і зможуть розповісти нам ще більше про глибину думки музиканта, яку ще слід осмислити. Тому, слід полічити до ста!
Опубліковано 27 січня 2022
Сподобалася стаття? Підтримай редакцію будь-якою сумою!
«Амнезія» досліджує українське забуття: